Характеристики персонажа Мішель Міщенко
План-схема характеристики персонажа.
1. Ким є герой твору, його вік.
2. Зовнішність образу.
3. Учинки, думки персонажа.
4. Риси вдачі.
5. Ставлення до нього інших героїв.
6. Ставлення автора до персонажа.
7. Ваше ставлення до цього персонажа.
8. Сенс життя героя.
Будь ласка Дуже треба
Напередодні важкого бою наказний отаман Тарас Бульба говорить козакам: «Немає уз святіше товариства». Вірність цьому почуттю він проносить через все битви і випробування. У бою під Дубно він не раз поспішав на виручку товаришам. В останні хвилини життя він думає не про муках, які йому належить винести на багатті, а про те, як врятуватися козакам. «Вже вогонь піднімався над багаттям, захоплюючи його ноги», а очі старого полковника спалахнули радістю, тому що побачив він: козаки були вже на Дністрі, «кулі сипалися на них зверху, але не діставали».
Вірний своєму військовому обов'язку старший син Тараса Бульби Остап. Він хоробрий воїн, іеющій «виміряти всю небезпеку і всі положення справи». Але в важкому бою «схваті- ись з Остапом трохи не восьмеро разом» і взяли його в полон. До лобового місця полонені козаки, серед яких був і Остап, «йшли не боязко, чи не похмуро, ніс якоюсь тихою гордістю». Віра в справедливість своєї справи, за яке вони віддавали життя, надавала козакам сили, до винести муки кари. Остап звернувся до товаришів із закликом: «Дай же Боже, щоб усі, які тут стоять єретики, не почули, нечестиві, як мучиться християнин!»
Вірність рідній землі звучить в словах спливав кров'ю Кукубенко: «Нехай же після нас живуть ще краще, ніж ми, і красується вічно улюблена Христом Руська земля!
Беззавітно люблячи свою батьківщину, козаки зневажали зрадників. А як же боляче було Тарасу, коли зрадником виявився його молодший син! Андрій був хоробрим воїном гаючи за тим, які дива одним шаленим натиском своїм виробляв Андрій, дивувався старий Тарас і казав: «І це добрий - враг би не взяв його! - вояка! Чи не Остап, а добрий, добрий також вояка ». Але молодого Бульбу найбільше привертала сама битва, а не мета, в ім'я якої вона велася. У битві він чув «чарівну музику куль і мечів», нісся, як «п'яний, в свисті куль, в шабельному блиску і у власному спеку». Тому-то, коли Андрія попросила про до прекрасна полячка, він зрадив своїх товаришів і перейшов на бік ворога. Для Тараса цей вчинок сина був тяжким горем. Старий полковник не може пробачити зради кому б то не було і вбиває Андрія, кажучи при цьому: «Я тебе породив, я тебе і вб'ю!»
Любов до рідної землі, вірність своєму народові, почуття товариськості роблять козаків непереможними. Своє захоплення запорожцями Н. В. Гоголь висловив такими словами: «Та хіба знайдуться на світі такі вогні, муки і така сила, яка б пересилила російську силу!»
Відповідь:
Спершу німецькі вороги розбомбилм станцію, знищивши депо, водогінну вежу, барак, у якому жив Климко. Від ворожих бомб горіла вся станція. А пізніше в містечко ввійшли ворожі солдати, які спершу намагалися за марки купити щось з продуктів у місцевого населення, а пізніше кинулися грабувати людей і їхні будинки. Коли вони покинули містечко, там почався голод. Те, наскільки це вплинуло на звичайних людей, можна зрозуміти порівнявши опис місцевого базару до війни і після початку війських дій. До війни базар вирував життям, сміхом, жартами, а коли в країну прийшов ворог, то на базарі "стояли мовчазні люди, тримаючи в руках усе,що було в них найновіше.."
Пояснення:
Цитата: "Незабаром німецькі літаки розбомбили станцію. Климко бігав у той день з висілковими хлопчиками за балку дивитися збитий наш яструбок і бачив здалеку, як бомби влучали в депо, у вагони, як похитнулася і повільно впала водогінна вежа, а в повітрі над полум'ям і димами після кожного вибуху моторошно завивали уламки рейок. Бомба влучила і в барак, і його розвалило, розки-дала в усі боки, а рештки стін і простінків згоріли у Климка на очах — швидко, як тріски. Пожежі ніхто негасив, бо станція горіла вся, горіли депо і шахта, а два паровози, що встигли відійти за посадку біля кладовища, клично і сумно гули в два неоднакові гудки. Тоді італійці кинулися грабувати і брали не тільки їжу, а й одяг, де кращий. Через тиждень вони пішли далі, а у висілку почався голод".
На маленькому базарному майдані щоденно, з ранку до вечора, стояли мовчазні люди, трима-ючи в руках усе,. що було в них найновіше: костюми і пальта, сукні й сувійчики матерії, черевики й "кіровські" годинники на вузеньких ремінцях... І все те не продавалося, а мінялося хоч на який-небудь харч. Та найчастіше в натовпі було чути: "Солі... Солі ні в кого немає? Віддаю за склянку солі..."