« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.
Відповідь:
може щось таке ?
« У вікно видзвонює зоря, синя ніч на лозах спочиває,
я читаю вкотре кобзаря, глибини і вічності торкаюсь»
У кожного народу є талановиті митці-поети, письменники, художники, які своїми творами прославляють і возвеличують рідний край, свою націю. Здавна дуже щедра на таких митців і укра-їнська земля. Але існує у цій плеяді особлива зірка, світло якої з кожним роком, з кожним витком подій в історії стає більш яскравим.
Ім’я цієї людини відоме далеко за межами нашої країни, його творчість не залишає байдужим нікого. Це імʼя український народ свято береже у своїй пам’яті і з великою любов’ю та повагою передає з покоління в покоління. Геній українського народу, Великий Кобзар, Пророк, таланови-тий художник, незабутній письменник, неперевершений поет – ось невеликий перелік тих слів, якими сміливо можна охарактеризувати цю людину.
Впевнена, ви всі уже здогадалися, що мова йде про Тараса Григоровича Шевченка.
Він прожив коротке життя, але всього у цьому житті було доволі: радості і печалі, дива і не-справедливості, признання і гоніння, відданості і спокути, а ще багато болю, смутку, нудьги за рідним краєм. Ще при житті він зазнав таких знущань, що здавалося саме про нього сказано в Євангелії - «нема пророка у вітчизні своїй». Але сьогодні, коли минуло багато років, люди неда-ремно назвали його Пророком. Його твори змушують нас плакати і сміятися, навчають любові – до рідних і близьких, до свого народу, до Батьківщини. Його багатогранна і безсмертна спадщина – одна з найбільших вершин людства. Силою духу, глибиною віри та непохитною волею до боро-тьби, впевненістю та рішучістю, із якою він писав свої неперевершені твори були, є і будуть ру-шійною силою у боротьбі українського народу за волю, справедливість та незалежність.
Сила його слів вражає і сьогодні. Здається, сама душа поета промовляє до нас зі сторінок його могутнього «Кобзаря». Багато рядків з його творів вже давно стали афоризмами. Хіба владний час над такими словами: «Учітесь, читайте,/ І чужому научайтесь,/ Й свого не цурайтесь («І мертвим, і живим...»)? Чи не мріє кожен з нас про те, що «І на оновленій землі/ Врага не буде, супостата,/
А буде син, і буде мати,/І будуть люде на землі («І Архімед, і Галілей...»)? А чи не хочеться вам сьогодні на весь світ і самим сказати : «Обніміться ж, брати мої./Молю вас, благаю! («І мертвим, і живим...»)?
З плином часу все більше переконуєшся, що поезії нашого Кобзаря - то одкровення, які він ви-словив на адресу минулих, сучасних і прийдешніх поколінь українців. Тарас Шевченко - це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами. Вогник, який ми передамо своїм дітям і онукам, для того щоб збулося ще одне пророцтво Кобзаря: «Наша дума, наша пісня/ Не вмре, не загине/ От де, люде, наша слава,/ Слава України!» («До Основ'яненка».).
Пояснення:
Відомий український драматург Іван Карпенко- Карий у сатиричній комедії «Сто тисяч» засудив пороки суспільного життя. Нездоланна тяга купувати землю і в селян, і в поміщиків, а потім тішитись думкою, що Калитку «розіпре грошвою», усе де веде до руйнування особистості. А землі потрібні, щоб сказати багатію Пузирю «…голяк масті, чирва світить!», землі і гроші потрібні, щоб переплатити по десять рублів на десятині Жолудю, гроші потрібні, щоб обдурити Гершка. Мрії Герасима Калитки йдуть ще далі: «…всю землю навкруги скуплю! Ідеш день — чия земля? Калитчина!.. Ідеш два — чия земля? Калитчина! Ідеш три — чия земля? Калитчина!» Герасим дурить усіх. Єврей, якого він теж дурить, у свою чергу обдурює Герасима, продає йому мішок з папером замість грошей.
І раптом усім цим корисливим планам не судилося здійснитися. Герасим Калитка не в змозі цього пережити: він лізе у зашморг з надією вмерти.
Гроші скалічили душу не лише Герасиму, але і його куму — Савці. Він весь час знаходиться у пошуку грошей. На пропозицію Герасима здійснити шахрайську махінацію, Савка одразу дає згоду. Але після трагічних подій з Герасимом Савка навіки зрікається брудних грошей.
А Невідомий теж хворів грошовою хворобою. Він вигадав новий засіб обдурювання людей і заробляє на цьому непогані гроші.
Копач Бонавентура бере у будинку Калитки їжу, хоч і не працює на хазяїна. А побачивши єврея, він одразу сказав: «…це — пройдисвіт».
Іван Карпенко-Карий у п’єсі «Сто тисяч» показує, що тим, хто потрапив під владу грошей, нелегко повернутися на шлях порядності.