Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Вася является главным героем повести Короленко "В дурном обществе". Вася- сын судьи, а значит не из бедной семьи. Он был всегда сыт, одет, у него были игрушки с которыми он играл, а вот Валек и Маруся были детьми подземелья у них не было дома, игрушек, были всегда голодные и они не были уверены, что Тыбуций их отец.
После того как умерла мать, отец Васи перестал обращать на него внимание. Он все время думал о матери. Это и стало причиной того что сын становился бродягой. Скоре всего именно это и объединило Васю Марусю и Валька. В своем доме он считал себя чужим и никому не нужным. Он часто сравнивал отношение собственного отца и отношения Тыбуция С Вальком.
Вскоре Валек и Маруся стали для него очень близкими друзьями. Дружба этих детей смогла дать им то, чего им так сильно не хватало. Валек успокаивал Васю, убеждая того, что его отец очень любит. Их Эти бедные дети были немыслемо рады знакомству с Васей, ведь среди сверстников друзей у них не было.
Вася сильно дорожил дружбой с Вальком и Марусей, в связи с этим он не винил их за воровство. Он стал понимать что такое жить в нищите. В ситуации с куколкой у васи проявляется забота и доброта. Он на столько сильно проявил свою заботу, что даже смог пожертвовать куколкой своей сестренки Сони, которую ей подарила мама. Препятствие между Отцом и самим Васей разрушился после этого случая. Вася понял что его отец все же очень сильно любит его. Эта история учит человека быть милосерднее проявлять любовь и заботу к окружающим.
Повість «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха є автобіографічною. В ній автор розповідає про тяжке дитинство хлопчика Михайлика. Хоч у малого і не було навіть чобіт, але це не змогло перешкодити йому помічати красу природи, відчувати радість життя, поважати хліборобську працю і бути милосердним та добрим хлопчиком.
Дід був першим його вихователем. Розповідаючи йому казки, він розкриває перед онуком чудовий живий світ природи, дихання землі, красу неба. Усе живе у цих оповіданнях – і небо, і сонце, і квіти, і дерева. Онук вірить кожному дідову слову. Мати прищеплює сину святе відношення до землі, до дерев, до сівби, оранки, насіння. Вона на своєму прикладі навчає Михайлика ставитися з довірою до землі, довіряти їй свої радощі і болі, прохати її, щоб вона «родила для всякого». Дід Дем’ян вчить визнавати владу природи і відчувати її красу, він каже, що: «лебеді приносять на крилах весну і життя, а сонце скоро відімкне своїми золотими ключами землю».
У житті селянина на передньому плані щоденна праця на землі. І насамперед, рідна природа й земля утворюють його світогляд, його відношення до людей, до оточуючої середи. Повість «Гуси-лебеді» розповідає про життя звичайних хліборобів, які живуть у подільському селі.
Життя селян-трударів у двадцяті роки минулого століття було дуже бідним. Не у кожного навіть були чоботи. Але всі вони з повагою відносилися к тому, що працюють на землі. Весняна оранка була урочистою подією. А день, коли головний герой повісті, Михайлик, зробив свою першу борозну, був для нього справжнім святом.
Яким буде врожай, залежало від землі, і тому особливим було до неї ставлення. Михайликова мати дуже добре розуміла землю і відносилась до неї, як до живої істоти, вона вірила, що земля може бути доброю і гніватись, що вона розуміє, що думає чи говорить людина. І тому на самоті вона розмовляла з нею, довіряла свої болі і радощі, прохала, щоб вона вродила…Дуже щиро любила землю
ця жінка, вона, як ніхто розуміла природу: милувалася весняними сходами, помічала, коли плакало від радості дерево, а до насіння відносилася немов до святині.
Вася является главным героем повести Короленко "В дурном обществе". Вася- сын судьи, а значит не из бедной семьи. Он был всегда сыт, одет, у него были игрушки с которыми он играл, а вот Валек и Маруся были детьми подземелья у них не было дома, игрушек, были всегда голодные и они не были уверены, что Тыбуций их отец.
После того как умерла мать, отец Васи перестал обращать на него внимание. Он все время думал о матери. Это и стало причиной того что сын становился бродягой. Скоре всего именно это и объединило Васю Марусю и Валька. В своем доме он считал себя чужим и никому не нужным. Он часто сравнивал отношение собственного отца и отношения Тыбуция С Вальком.
Вскоре Валек и Маруся стали для него очень близкими друзьями. Дружба этих детей смогла дать им то, чего им так сильно не хватало. Валек успокаивал Васю, убеждая того, что его отец очень любит. Их Эти бедные дети были немыслемо рады знакомству с Васей, ведь среди сверстников друзей у них не было.
Вася сильно дорожил дружбой с Вальком и Марусей, в связи с этим он не винил их за воровство. Он стал понимать что такое жить в нищите. В ситуации с куколкой у васи проявляется забота и доброта. Он на столько сильно проявил свою заботу, что даже смог пожертвовать куколкой своей сестренки Сони, которую ей подарила мама. Препятствие между Отцом и самим Васей разрушился после этого случая. Вася понял что его отец все же очень сильно любит его. Эта история учит человека быть милосерднее проявлять любовь и заботу к окружающим.