Війна. Яке страшне слово. Війна – це горе і страх. Війна – це розруха і смерть. Летять роки…Все більше часу віддаляє нас від Великої Перемоги. Все менше залишається людей, які здобули цю Перемогу. І тим дорожче для нас стають спогади ветеранів, дітей , які народились під час війни.
Я розповім про свого дідуся Кондратенко Василя Матвійовича, який під час Великої Вітчизняної війни був дитиною. Коли у 1941 році почалася війна, дідусеві було одинадцять років. З його розповідей я зрозуміла, що під час війни він і всі діти допомагали дорослим, бо свято вірили, що це до перемогти.
Коли у 1941 році до села Гусарівки прийшли німецькі загарбники, вони грабували людей. Діти, жінки, старі ховалися в погребах під час бомбардування. Бо на території села теж проходили бої. За розповідями дідуся, до війни село було досить великим – 1500 дворів і 2 школи. Коли почалася війна, дідусь закінчив 3 класи і не мав більше змоги ходити до школи, гратися з однолітками. Війна забрала дитинство, діти стали дорослішими і відповідальнішими за свою сім’ю. Батька та старшого брата мого дідуся призвали до лав Радянської Армії і він залишився єдиною опорою у родині.
Звісно, в розпал безжальної війни тих, хто вижив, евакуювали в інші села, подалі від фронту. Односельчан евакуювали в хутір «8 березня», що знаходився біля села Княжівка. Дідусь з сім’єю жив в одній з хат на хуторі. Його мама і сестра ходили заробляти і інші села, а дідусь глядів дитину хазяйки за шматок хліба.
В 1943 році дідусь отримав легке поранення(вони разом із товаришем підірвались на міні), але, на щастя, все обійшлось. В цьому ж році село Гусарівка стало вільним.
1949 році працював трактористом, а в 60 – тих вийшов на пенсію.
Зараз дідусь вже старий, але й тепер не сидить без діла. Він пережив в юному віці війну й знає ціну шматочка хліба. Я пишаюся своїм дідусем!
Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрету якості Митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин.
Герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим .
Війна. Яке страшне слово. Війна – це горе і страх. Війна – це розруха і смерть. Летять роки…Все більше часу віддаляє нас від Великої Перемоги. Все менше залишається людей, які здобули цю Перемогу. І тим дорожче для нас стають спогади ветеранів, дітей , які народились під час війни.
Я розповім про свого дідуся Кондратенко Василя Матвійовича, який під час Великої Вітчизняної війни був дитиною. Коли у 1941 році почалася війна, дідусеві було одинадцять років. З його розповідей я зрозуміла, що під час війни він і всі діти допомагали дорослим, бо свято вірили, що це до перемогти.
Коли у 1941 році до села Гусарівки прийшли німецькі загарбники, вони грабували людей. Діти, жінки, старі ховалися в погребах під час бомбардування. Бо на території села теж проходили бої. За розповідями дідуся, до війни село було досить великим – 1500 дворів і 2 школи. Коли почалася війна, дідусь закінчив 3 класи і не мав більше змоги ходити до школи, гратися з однолітками. Війна забрала дитинство, діти стали дорослішими і відповідальнішими за свою сім’ю. Батька та старшого брата мого дідуся призвали до лав Радянської Армії і він залишився єдиною опорою у родині.
Звісно, в розпал безжальної війни тих, хто вижив, евакуювали в інші села, подалі від фронту. Односельчан евакуювали в хутір «8 березня», що знаходився біля села Княжівка. Дідусь з сім’єю жив в одній з хат на хуторі. Його мама і сестра ходили заробляти і інші села, а дідусь глядів дитину хазяйки за шматок хліба.
В 1943 році дідусь отримав легке поранення(вони разом із товаришем підірвались на міні), але, на щастя, все обійшлось. В цьому ж році село Гусарівка стало вільним.
1949 році працював трактористом, а в 60 – тих вийшов на пенсію.
Зараз дідусь вже старий, але й тепер не сидить без діла. Він пережив в юному віці війну й знає ціну шматочка хліба. Я пишаюся своїм дідусем!
Объяснение:
Митько – головний герой пригодницької повісті Я. Стельмаха «Химера лісового озера, або Митькозавр з Юрківки». Змальовуючи його, автор не дає докладного опису його портрету якості Митька: дотепність, вигадливість, кмітливість, цілеспрямованість, наполегливість, чесність, оптимізм. Думки після закінчення 5 класу були спрямовані на гарний заслужений літній відпочинок, який він хотів організувати без пильного батьківського нагляду. А для цього треба було поїхати на село до бабусі. Звичайно ж, батьки не хотіли відпускати його, але він був дуже переконливим у своїх доказах (потрібно було зібрати колекцію комах) і обіцяв чесно дотримувався всіх отриманих приписів. Мова героя на початку твору не звертає на себе увагу, але у кінці – суттєво змінюється: у ній починають з’являтися спеціальні слова-терміни, назви різних видів доісторичних тварин.
Герой змусив задуматися над тим, що навчання може бути цікавим .