Хтось знає продовження? чи інший варіант вірша?

з різдвом христовим!
з новим роком!
хай вам щастить за кожним кроком,
хай мати божа вас охороняє,
а господь бог здоров'я посилає,
покиньте смуток - радість нині,
христос родився, в яслах на сіні,
і нині між нами він пробуває,
зі святом великим! христос ся рождає!

Матуся! Це вона оберігає ніжною колисковою наш сон у дитинстві. Це вона вчить нас жити за законами любові і правди. Це вона не дає нам спіткнутися на життєвих дорогах, пробуджує совість, оберігає від ганьби. Так хочеться стати перед тобою на коліна, перед твоєю любов'ю і добротою, перед мужністю і ніжністю твоєю. У напій уяві образ матері міцно пов'язаний із образом рідної землі. Мати Україно! Берегине долі народної! Це ти в часи лихоліть підносила дух дітей своїх, трунком степів і гір поїла, сповнюючи їхні серця гордістю і відвагою. Це ти йшла за нами по всіх життєвих шляхах, не давала забути, хто ми, чиї діти. Низько вклоняємося тобі, захиснице, великомученице наша.
Образ матері Марії і вселюдської матері — центральний гуманістичний символ новели М. Хвильового "Я (Романтика)". Письменник порушує гостру і злободенну проблему: чи можливо зрадити рідну матір заради фанатичної ідеї? Проблема ця поширюється на широке коло явищ, хоча в центрі оповіді лише одна пересічна особа революціонера-чекіста.
Емоційне враження від твору підсилюється формою оповіді — від першої особи. Тут немає об'єктивних сторонніх оцінок, авторського втручання. Натомість майстерне використання внутрішніх монологів, акцентування символічних деталей, які несуть у структурі твору величезне смислове навантаження, допомагають чітко розрізняти позицію героя й ніде прямо не висловлену авторську позицію, авторські оцінки. Здається, авторські оцінки зайві, бо письменник торкається найдорожчого у житті кожної людини почуття — недоторканої синівської любові до матері.

Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафо­ра «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві ме­тафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім бать­ків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво лю­бити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на пере­слідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматич­ну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмис­лює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.