Недарма кажуть, що дитячі роки — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Свої спогади про дитинство Михайло Стельмах художньо осмислив і перетворив на чудову автобіографічну дилогію «Гуси-лебеді летять».
У повісті весь світ постає перед читачем через сприйняття малого хлопчика Михайлика. Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від їхніх крил лунає дзвін. Талант сприймати світ поетично й образно, бачити дива у звичайних явищах природи — невід'ємний талант дитинства, яким наділено і Михайлика.
Для будь-якої дитини найближчою в світі людиною є мати. Мати Михайлика здається мені незвичайною жінкою: її увага та любов до землі, до рослин, до всього живого характеризує її як людину чуйну, що любить життя. З іншого боку, вона поєднує в собі найкращі материнські риси — ніжність, доброту, мудрість. Епізод із насінням дуже схвилював мене. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодним. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а, навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.
Читаючи твір, я іноді згадував власний досвід життя в селі та спілкування з природою — час від часу я приїжджаю в гості до бабусі із дідусем. Зізнаюся, що в деякі моменти я навіть жалкував, що буваю там досить рідко. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався мені. Часом мені здається, що я б теж жив десь серед природи, розумів би зв'язок тих людей із землею, відчував би його серцем.
Окрім неабиякої уяви та доброї душі, є ще одна риса, яка характеризує Михайлика — його любов до книжок. Звісно, хлопчик, який так любить фантазувати, не міг не полюбити читання, адже книга є безмежним простором див та пригод, різноманітних емоцій та захоплюючих подій.
«Гуси-лебеді летять» — мабуть, найкращий твір Михайла Стельмаха. Автор майстерно створив образ дитини і чарівного світу навколо неї, світу дитинства
Міні-твір "Мотив духовного багатства проти бездуховності в "Лісовій пісні"
У «Лісовій пісні» й люди, й витвори народної фантазії, й природа живуть одним життям. На лоні весняної природи Лукаш, молодий, чистий душею хлопець, зустрівся з лісовою дівчиною Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, зраділа природа. Змальована чистими фарбами зовнішність людей гармонує з їхньою душевною красою та мальовничістю лісового куточка. Але спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше проступають і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, вічний порив до прекрасного. Лісовик попереджає Мавку, що серед людей немає волі. У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі – Лукашева мати та вдова Килина. Мати Лукашева, бажаючи своєму синові щастя, поділяла загальноприйняту думку про власність як єдине щастя. Ця ж біда спіткала й Килину. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягти, як проторувати їм шлях до забезпеченого життя. І в гонитві за найнеобхіднішим для існування дітей вона розгубила свої духовні скарби. Багато таких нещасних, які, поневолені дріб’язковими турботами, не почувають себе їхніми рабами. Цей вплив починає відчувати на собі й Лукаш, якого на початку твору пошук сенсу життя неухильно вів до прекрасного. Як колись він потрапив у трясовину, кинувшись за летючими вогниками, тепер він потрапив у трясовину буденщини. І як і тоді Мавка намагається врятувати його. Леся Українка посилає до людей Мавку для того, щоб вони збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасніша за рабство. Цей міфічний образ є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої проблеми із законами природи, живе любов’ю до людей і здатна на самопожертву. Вона має «в серці те, що не вмирає». Отже, Мавка є втіленням всього доброго та світло го.
Чарівний світ дитинства у творчості М. Стельмаха
Недарма кажуть, що дитячі роки — найсвітліші в людському житті. Це час щирості та довіри, нескінченного пізнавання світу. Свої спогади про дитинство Михайло Стельмах художньо осмислив і перетворив на чудову автобіографічну дилогію «Гуси-лебеді летять».
У повісті весь світ постає перед читачем через сприйняття малого хлопчика Михайлика. Михайлик — великий мрійник. Коли дідусь каже, що сонце відмикатиме землю золотими ключами, йому стає страшно — а раптом сонце загубить ключі. Коли лебеді летять над селом, йому здається, що від їхніх крил лунає дзвін. Талант сприймати світ поетично й образно, бачити дива у звичайних явищах природи — невід'ємний талант дитинства, яким наділено і Михайлика.
Для будь-якої дитини найближчою в світі людиною є мати. Мати Михайлика здається мені незвичайною жінкою: її увага та любов до землі, до рослин, до всього живого характеризує її як людину чуйну, що любить життя. З іншого боку, вона поєднує в собі найкращі материнські риси — ніжність, доброту, мудрість. Епізод із насінням дуже схвилював мене. Михайлик повівся як благородна людина, допомігши голодним. Він віддав їм своє насіння. Мати не журила його, а, навпаки, схвалила цей вчинок, бо прагнула навчити сина допомагати людям, бути уважним до горя інших.
Читаючи твір, я іноді згадував власний досвід життя в селі та спілкування з природою — час від часу я приїжджаю в гості до бабусі із дідусем. Зізнаюся, що в деякі моменти я навіть жалкував, що буваю там досить рідко. Світ людей, яких змалював Михайло Стельмах, дуже сподобався мені. Часом мені здається, що я б теж жив десь серед природи, розумів би зв'язок тих людей із землею, відчував би його серцем.
Окрім неабиякої уяви та доброї душі, є ще одна риса, яка характеризує Михайлика — його любов до книжок. Звісно, хлопчик, який так любить фантазувати, не міг не полюбити читання, адже книга є безмежним простором див та пригод, різноманітних емоцій та захоплюючих подій.
«Гуси-лебеді летять» — мабуть, найкращий твір Михайла Стельмаха. Автор майстерно створив образ дитини і чарівного світу навколо неї, світу дитинства
Объяснение:
У «Лісовій пісні» й люди, й витвори народної фантазії, й природа живуть одним життям. На лоні весняної природи Лукаш, молодий, чистий душею хлопець, зустрівся з лісовою дівчиною Мавкою, яка зачарувалася звуками Лукашевої сопілки. Зародилося кохання молодих сердець, зраділа природа. Змальована чистими фарбами зовнішність людей гармонує з їхньою душевною красою та мальовничістю лісового куточка. Але спочатку невиразно, а потім усе рельєфніше проступають і ті перешкоди, ті бар’єри, що сковують людське щастя, вічний порив до прекрасного. Лісовик попереджає Мавку, що серед людей немає волі. У другій дії, що розгортається пізнього літа, конфлікт наростає. Цьому сприяють нові персонажі – Лукашева мати та вдова Килина. Мати Лукашева, бажаючи своєму синові щастя, поділяла загальноприйняту думку про власність як єдине щастя. Ця ж біда спіткала й Килину. Залишившись вдовою з двома дітьми, вона піклувалася перш за все про те, як їх нагодувати, одягти, як проторувати їм шлях до забезпеченого життя. І в гонитві за найнеобхіднішим для існування дітей вона розгубила свої духовні скарби. Багато таких нещасних, які, поневолені дріб’язковими турботами, не почувають себе їхніми рабами. Цей вплив починає відчувати на собі й Лукаш, якого на початку твору пошук сенсу життя неухильно вів до прекрасного. Як колись він потрапив у трясовину, кинувшись за летючими вогниками, тепер він потрапив у трясовину буденщини. І як і тоді Мавка намагається врятувати його. Леся Українка посилає до людей Мавку для того, щоб вони збагнули своє становище й відчули, наскільки воля прекрасніша за рабство. Цей міфічний образ є символом ідеальної, гармонійної людини, яка узгоджує свої проблеми із законами природи, живе любов’ю до людей і здатна на самопожертву. Вона має «в серці те, що не вмирає». Отже, Мавка є втіленням всього доброго та світло го.