Каменные бабы
анатолий алексеенко
розбiр на эпiтети, жанр i т.д:

застыли бабы у музея.
две каменные бабы, в ряд.
в пургу, метель и суховеи
стоят у лестницы - молчат.

дожди столетий стерли лица,
слизали древний их наряд,
ну присмотрись - горят глазницы,
тревогой матерей горят.

в тот давний век шатры горели,
враг не щадил детей, внучат,
видать, тогда окаменели
и стали бабами молчат

я всматриваюсь бабам в лица,
тревожный понимаю взгляд:
не уж то снова так случится:
война добавит бабий ряд?

Объяснение:Моя мама, Світлана – найкраща у світі! Вона моя любов, мій ангел, мій оберіг. З перших хвилин моєї появи на цей світ вона огорнула мене, наче крилами, теплом, ласкою, ніжністю… Я довго думала, з чого і як написати розповідь про маму. Адже кожний з нас упевнений, що його матуся найкраща, єдина, неповторна. І це правда! Але я у своєму творі хочу розповісти, чому я вважаю, що саме моя мама є по-справжньому найкращою.

У моєї мами надзвичайно красиве ім’я. Це таємниче ім’я означає: «Світла, чиста» – та, що несе світлий, чистий промінь. Їй п’ятдесят п’ять, але вона виглядає набагато молодшою. Моя мама має каштанове із сивиною волосся і надзвичайно красиві смарагдові очі, які випромінюють світло і ласку. Проте мама рішуча, сильна, наполеглива і працьовита. Адже їй щодня доводиться вирішувати різні життєві ситуації: викладання у вузі, лікування пацієнтів, домашні проблеми, до бабусі, турбота про мене і мою сестричку Наталочку та ще безліч інших непередбачених питань. Тому мама моя завжди різна. Мама радіє… Мама сумує… Мама із задумливим поглядом… Мама творить на кухні… Мама вишиває… Мама пише наукову роботу…

Кожна дитина приходить у світ безгрішною, чистою. Вона не може комусь заподіяти зло або відплатити за образу. Як би добре було, щоб і дорослі мали теж неушкоджену дитячу душу. Та, на жаль, що більше років проживає людина, то більше гріхів вона має. Скоєні гріхи людини переходять у трагедію особистості. Так і сталося із Чіпкою — головним героєм роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

Зі сторінок роману перед нами пропливає життя Чіпки. Яке ж воно у нього?

У холоді, у постійному недоїданні ріс малий Чіпка. Батька свого не знав, ніколи не бачив. Його мати — убога селянка Мотря жила із своєю матір'ю, перебивалася випадковими заробітками у багатих сусідів. Єдиною відрадою у його сирітстві була баба Оришка. Дитяче товариство його не приймало: безбатченко, злидень. Тому не любив Чіпка ровесників і тікав від них до баби — у світ казки і життєвої мудрості. Він цікавився всім — і птахами, і землею, і Богом. Діставав наївні пояснення від баби. Ще з раннього дитинства, часто битий долею, ровесниками і матір'ю, хлопець ріс замкнутим, відлюдкуватим. Чіпка вже тоді закипав ненавистю до жорстокого світу, а старенька гасила, як уміла, ті перші спалахи ненависті.

У дванадцять років пішов у життя, у найми. І мало не спалив хазяїна за те, що той побив його за непослух. Тоді й залягла в його серці ненависть на долю, "що поділяла людей на хазяїна й робітника". Викинутий паном з двору, пас громадську череду. Спілкування з дідом Уласом приносило розраду хлопцеві. Матір свою не любив, бо вона "не вміла здержувати руку над сином", і він ставав ще злішим після такого виховання. В такі хвилини хлопець ненавидів свою матір.

Смерть баби Оришки, останнє панське покарання діда Уласа (забрали знову до двору), відмова громади на випас Чіпкою людської худоби — перші моральні трагедії, які так тяжко переживав Чіпка.

Далі ми бачимо Чіпку-юнака, що повернувся до землі, став справжнім хазяїном. До хлопця прийшло кохання, яке завжди возвеличує людину, змушує сприймати світ зовсім по-іншому. У Чіпки наче крила виросли, він готовий любити весь світ, пробачає людям образи. Але люди позбавили Чіпку землі, і цим вони вбили його любов. З пекучою ненавистю він забрів у шинок та там і потонув у горілці. "Що тепер я? Людський попихач, наймит? Пропало... все пропало!" — так оцінює Чіпка це жахливе для себе становище.

І пішло. Увесь нехитрий його статок поплив у шинок. Горілка вигнала з дому його матір. Він приєднується до злодійкуватого товариства Лушні, Матні і Пацюка. Під їхнім впливом Чіпка поступово став на слизьку дорогу злочину. Здається, вже ніщо не могло спинити Чіпку, але любов і повага до Галі до йому відгородитись від минулого. Та недовго щастя посміхалось йому. Чіпка покаявся в гріхах, став повноправним членом громади, був "такий же прихильний до чужого нещастя, такий же жалісливий на чужу утрату", що здобув авторитет серед селян і його обрали до земства. Але панам, які збирались нагріти руки біля земства, він стримів, як кістка в горлі.

Пани швидко вивели Чіпку із управи. Це вже було останньою краплею, яка переповнила все і залишила в його свідомості тільки ненависть і бажання помсти. Чіпка вбиває і грабує всіх поспіль. Жахливий стан руйнує душу Чіпки, знищує у ній людяне і добре. Так людина мужня, горда вироджується і стає вбивцею невинних людей. Таким став Чіпка.

Трагедія особистості переростає в нього у страшну злочинність, якій немає виправдань.

Роман П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" вчить нас бути вірними до кінця ідеалам честі, добра, справедливості, ніколи ні за яких умов не йти на компроміс зі своєю совістю.