У країні Сльозолий правив цар Плаксій. У нього було три дочки — Нудота, Вай-Вай та Плакота і три сини Плаксуни. Цілими днями вони плакали. Цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити.
Незважаючи на заборону сміятися, до дітей приходив добрий дядько Лоскотон і веселив їх. За Лоскотоном ганялися цареві охоронці, але ніяк не могли спіймати. Тоді цар Плаксій пообіцяв тому, хто спіймає Лоскотона, віддати свою дочку за дружину. Був у царя капітан Макака, який дуже хотів стати царським зятем. Він підстеріг Лоскотона і спіймав його.
У палаці зібралися грати весілля. Але тут до в'язниці, де сидів Лоскотон, прийшли батраки й робітники і звільнили доброго веселого чоловіка. У царя в цей час був бенкет: усі скакали й од щастя гірко плакали, бо то радість у них така. Аж раптом — Лоскотон! Стрибнув до царя на трон, почав його лоскотати, і Плаксій так розреготався, що аж лопнув од сміху. Цареві діти втекли до чужих країв, а країна та живе весело й донині
Когда мы слышим о ценностях, в том числе и христианских, мы должны понимать, что все ценное может быть легко заменено на равноценное, в том числе и глубоко антихристианское, чуждое национальной жизни. Только подлинное живое отношение ко Христу выстраивает истинные пропорции между земным и небесным, приходящим и вечным, человеком и Богом: «Иисус Христос неизменен: Он Тот же вчера, сегодня и вовеки» (Евр., 1, 7). Восточно-христианская цивилизация, в которой мы родились и сформировались и вне которой мы не можем быть самими собой, по сути своей христоцентрична. Всё подлинное в ней исходит от Христа и возвращается ко Христу, преображая национальную жизнь и историю.
Перед лицом торжествующей беспринципности, непрестанно расцерковляющимся бытием, чувством ошибочности этого мира православные христиане призваны к наиболее полному воплощению евангельских заповедей.
История человеческих заблуждений безмерно велика, и результат этих заблуждений очевиден. Но как бы ни были велики наши заблуждения, они несоизмеримы с Премудростью Божией, Его человеколюбивым Промыслом, который никогда не оставляет человека как на пике его восхождения, так и в бездне духовного падения.
У країні Сльозолий правив цар Плаксій. У нього було три дочки — Нудота, Вай-Вай та Плакота і три сини Плаксуни. Цілими днями вони плакали. Цар звелів, щоб плакали і всі діти в країні, бо він любив їхні сльози пити.
Незважаючи на заборону сміятися, до дітей приходив добрий дядько Лоскотон і веселив їх. За Лоскотоном ганялися цареві охоронці, але ніяк не могли спіймати. Тоді цар Плаксій пообіцяв тому, хто спіймає Лоскотона, віддати свою дочку за дружину. Був у царя капітан Макака, який дуже хотів стати царським зятем. Він підстеріг Лоскотона і спіймав його.
У палаці зібралися грати весілля. Але тут до в'язниці, де сидів Лоскотон, прийшли батраки й робітники і звільнили доброго веселого чоловіка. У царя в цей час був бенкет: усі скакали й од щастя гірко плакали, бо то радість у них така. Аж раптом — Лоскотон! Стрибнув до царя на трон, почав його лоскотати, і Плаксій так розреготався, що аж лопнув од сміху. Цареві діти втекли до чужих країв, а країна та живе весело й донині
Объяснение:
Христианские ценности в современном мире
Когда мы слышим о ценностях, в том числе и христианских, мы должны понимать, что все ценное может быть легко заменено на равноценное, в том числе и глубоко антихристианское, чуждое национальной жизни. Только подлинное живое отношение ко Христу выстраивает истинные пропорции между земным и небесным, приходящим и вечным, человеком и Богом: «Иисус Христос неизменен: Он Тот же вчера, сегодня и вовеки» (Евр., 1, 7). Восточно-христианская цивилизация, в которой мы родились и сформировались и вне которой мы не можем быть самими собой, по сути своей христоцентрична. Всё подлинное в ней исходит от Христа и возвращается ко Христу, преображая национальную жизнь и историю.
Перед лицом торжествующей беспринципности, непрестанно расцерковляющимся бытием, чувством ошибочности этого мира православные христиане призваны к наиболее полному воплощению евангельских заповедей.
История человеческих заблуждений безмерно велика, и результат этих заблуждений очевиден. Но как бы ни были велики наши заблуждения, они несоизмеримы с Премудростью Божией, Его человеколюбивым Промыслом, который никогда не оставляет человека как на пике его восхождения, так и в бездне духовного падения.