Кому не важко

потрібно виконати лише 4 завдання дуже потрібно​

Відповідь: Якась некоректна назва для твору. "Чому так" що?

Чому так завершилось? Почнемо з того, що у своїй творчості Юрій Винничук використовує прийоми магічного реалізму, тобто за казковим сюжетом приховує реальну дійсність, наділяючи героїв повісті символічним змістом. Враховуючи те, що твір був написаний у 90-х роках, тоді коли сам письменник неодноразово стикався з переслідуваннями КДБ і деякий час навіть носив усі свої рукописи з собою, отримавши прізьвисько "Юрко-чемодан", в образі дракона Григорія він показує роль митця у тогочасному суспільстві, та суспільстві, яке було до цього. Адже сам дракон Григорій - алегоричний образ митця, який підкорився режимові влади, погодившись грати за її правилами. Так, на превеликий жаль, чинили деякі з представників епохи "Розстріляного відродження", адже тих, хто вижив і пішов на компроміс з владою, позбавили права на свободу творчості, дехто з них ніколи не брався до письменства, а твори деяких із тонких та глибоких перетворилися на гімни партії. Те ж саме зробили і з драконом. Його зламали. І смерть його у творі, вона не фізична, це смерть митця у ньому. І чи був у нього вибір? Адже таким же митцем був і Пустельник, автор "Літопису люботинського", щоправда, невідомо, чи хтось про це дізнається? І чи виконав, до речі, свою обіцянку зберегти твори Грицька князь? Князь, який так хотів бути схожим на своїх попередників, перед портретами яких виправдовувався? Хоча й розумів, що вчинив неправильно. Проте йому потрібно було залишити слід в історії, і якщо це не вдалося зробити "недобудованими соборами", то чому б не вбивством дракона? Хоча, знову ж таки, він зрозумів, що одного дракона було замало...

Пояснення:

Тарас Бульба

Объяснение:

Побачили козаки, що вже підійшли вони на мушкетний постріл, усі разом гримнули з

семип'ядних пищалів своїх і, не зупиняючись, усе смалили з них. Далеко

розляглася голосна стрілянина по всіх довколишніх полях і нивах, зливаючись у

безперервний гук; димом пойнялось усе поле. А запорожці все стріляли

безперестанку: задні тільки набивали пищалі й передавали переднім, дивуючи тим

ворога, що ніяк не міг зрозуміти, як це вони стріляють, не набиваючи зброї. Вже

не видко було за густим димом, що оповив і те, й те військо, не видко було, як

то одного, то другого не ставало в лавах; але почували ляхи, що густо літають

кулі і що не до шмиги прихопиться; і коли відступили назад, щоб вийти з диму й

озирнутися, то багатьох не долічилися у своїх лавах, а в козаків може, два-три

було вбито на сотню. I все палили з пищалів козаки, ні на хвилину не даючи собі

передиху. Сам чужоземний інженер подивувався з такого небаченого

промовивши тут таки при всіх:

— Ох же й добрі вояки ці запорожці! Отак треба воювати й іншим у інших землях!

І зразу порадив повернути на табір гармати. Тяжко ревнули широкими горлянками

чавунні гармати; затремтіла й далеко загула земля, і ще дужче встелило димом

поле. Почули дух пороху по майданах та вулицях, по ближчих і далеких містах. Але

гармаші взяли дуже високо: розпечені ядра шугнули великою дугою, страхітливо

завили в повітрі, перелетіли через голови всього табору й увігналися глибоко в

землю. Ухопив себе за чуба французький інженер, коли побачив таких нікчемних

гармашів і взявся сам наводити гармати, не зважаючи на те, що козаки ненастанно

сипали кулями, як горохом.

Тарас побачив ще здалеку, що біда буде Незаймайківському та Стебликівському

куреням, і гукнув на всі груди: