Контрольна робот за темою No Володимир Дрозд «Білий кінь Шепта оs,
Юрій Винчук Місце для дракона»
1. Робота, яку недолюблю я никонувати білий кінь 7036)
2. Як білий кінь охарактеризував сам себе?(0,56)
3. Змалку білий кінь поробляв (0,56)
4. Чого соромтеся Шепталоо, 56)
3. Яким я хочу бачити коня Шептала?(26)
6. За яких обставин кінь з білого кольору перетворився на брутунато-сірого? У
чому полягає символічність значення цієї метаморфози?(16)
7. Укажіть художні засоби, які містить шитта «Шетало гордоито кресонгур
копитом зірку застиг , ніби чекав на іскру. Знетацька по волохатій хмарності
цьохнуло болюче білим, наче із сіриті, плетем снігом (056)
8. Як ви вважете, неприязнь інтюх коней до шетала - це вияв здpoin?
Відповідь умотивуйте. (26)
9. Коли люботинський князь посів батькові володіння, у князівстві запагувало,
розпочалося...(0,56)
10. «Господи, чим я віддячу тобі аласку твото?», - кликнув перед образами и а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі ротравилися,
наче й не згорблювалися й ніколи». Княжь так радір через те, що...(0,56)
П. Дракон Грицько поводився зовсім не по-дракончи, бо . (0,56)
12. Пустелник сказав дракопові про края «Ти для нього тепер як манна
небесна, - маючи на увазі, що.. (0,56)
13. Дракон Грицько за вірою був. (0,56)
14. Князь говорив воеводі про дракона Грицька:
- Ну пішли часи . Уже й драком порядні перевелися. Не диво, що воно таке
глупеньке вдалося. лоботинський правитель думал так, тому що...(0,56)
15. Настасія назвала дракона...(0,56)
16. Єдиним вразливим місцем дракона було ...(0,56)
17. Грицько погодився вийти на бій з лицарями й піддатися ім найперше
заради... (0,56) (Решите
Сава «Він був високий ростом, вищий від свого брата, але ніжно збудований, як мати. З лиця подобав також на неї і був би гарний, коли б не його безустанно заблуканий погляд, що мав у собі щось зимного] й несупокійного. З його ніжного, майже дитинячого обличчя вражав його погляд прикро і відтручував від себе. Очей сих не наслідив він ані від тата, ані від мами. Коли очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти, погляд у Марійки м’який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний, то його очі, великі й сиві, не мали нічого спільного з його дитинячо-молодим обличчям. «
«Відколи з нею(Рахірою) сходиться, стає з дня на день гірший, лінивіший і твердіший, справляє всім лише гризоту та жаль.»
«Але він — то вже інша галузь. Росте й горнеться кудись… та не до доброго й не до нас. Він роботи боїться, йому танець у голові. Зо стрільбою ходив би день і ніч по полі й по лісі, а про хату думає лише тоді, коли мамалиґа на кружок вивернеться. Йому однаково, чи товар поєний, чи ні,- коби йому спрага не допікала. Йому однаково, яка погода надворі, чи се землі і збіжжю по добру, чи се бджолу не вбиває,- коби він у своїх збитках мав гаразд, коби йому меду доволі, аби потайком із горівкою змішати та бог знає з ким випити!»
«Тато його не позволяв йому курити, бо сам не курив, а Григорій усе приносив йому пачку з Гоппляцу, як знав, що в нього вже тютюну не стало, а він хотів курити. В тата пив він горівку лиш 3-4 рази до року — на різдво, на Великдень, на храм і на Новий рік або в м’ясниці,- а тут частували його не раз і не два, а по кілька разів до тижня. А вже найліпша була для нього Рахіра… «
Михайло каже про Саву «Він ще дурний, наш малий, і трохи впертий, але він добрий хлопчисько! Івоніка.«…очі Івоніки були дзеркалом самої доброти серця й чесноти…»
«Його сильні, залізні руки, чорні та тверді, заворушилися незамітно…»
«Гарна була земля….Івоніка любив її. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви.
Як була люта, боявся її більше, як почорнілого неба, що віщує тучу.» Михайло: «І не саме великий, але плечистий і сильний, а з лиця мов у якої дівчини, лише що над устами засіявся вус. Дівчата в селі знали добре, який він був, одначе він держався від усіх так далеко, був такий соромливий і замкнений, що ніхто не міг про нього сказати, щоб глядів за одною довше, ніж за другою.
Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.»Сава про нього так казав:»Михайло був баба, хоч був сильний, як медвідь, і плечі у нього, як у великана, садив на них мішки, як ніщо; хоч, щоправда, до роботи був здатний, як рідко хто перший-ліпший. Але серце було у нього м’яке, як тісто!..».
За деякими творами Ліни Костенко стає повністю очевидним те, що ця практично легендарна українська письменниця була переконана, що кожна людина має крила. Більш того, в одному зі своїх творів вона прямо пише, що людина не літає, ходить по землі, але має крила.
Свою історію про "крилатісь" людини Ліна Костенко почала в поезії "Чайка на крижині". Пам'ятаєте ту маленьку чайку, яка так безстрашно сиділа на крижині? Вона не боялася ні пронизливого вітру, ні шаленого потоку холодної води: "Я ж маю крила, Нащо крилатим ґрунт під ногами?".
Нащо крилатим ґрунт під ногами?