Контрольна робота 5 клас
Рідна Україна. Світ природи (частина 2)
1. Благодатним, довгожданим М. Рильський називає:
а) день;
б) дощ;
в) ранок;
г) схід сонця.
2. Як саме герой оповідання М. Вінграновського «Сіроманець» хоче до вовкові:
а) тримати його, як домашню тварину;
б) підгодовувати тихцем;
в) повернути зір;
г) відправити в заповідник.
3. Вона – не тільки тема вірша
Або картини, -
В ній є висоти незміримі
Й святі глибини.
Ці рядки з поезії М.Рильського:
а) „Люби природу не як символ”;
б) „Осінь – маляр із палітрою пишною”;
в) „Дощ”.
4. Що намалював Олесь на уроці замість горщика («Дивак» Г.Тютюнника)?
а) дерево;
б) дятла;
в) будинок;
г) квітку.
5. Що не сподобалося Олесеві в дідових діях під час поїздки по солому?
а) занадто багато набирає соломи;
б) хльоскає коней батогом;
в) швидко їде;
г) не слухає розповіді Олеся.
6. … Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки…
Ці рядки з поезії М.Рильського:
а) „Люби природу не як символ”;
б) „Дощ”;
в) „Осінь – маляр із палітрою пишною”.
7. Чим мотивував Олесь хлопчикам свою відмову ламати лід («Дивак» Г.Тютюнника)?
а) він ще молодий;
б) можна провалитися;
в) не хоче замочити ніг.
8. Стає на захист хижака і намагається його вилікувати герой твору:
а) „Лось” Є.Гуцала;
б) „Дивак” Г.Тютюнника;
в) „Сіроманець” М.Вінграновського.
9. Куди загнав вовк Чепіжного („Сіроманець” М.Вінграновського)?
а) в ліс;
б) по шию в озеро;
в) на галявину.
10. У якій поезії М. Рильський використав прийом персоніфікації? (визначення персоніфікації є в підручнику на сторінці 191-192)
11. Поясніть заклик М. Рильського в поезії «Люби природу не як символ душі своєї, люби природу не для себе, люби для неї…” (як ви розумієте ці слова).
12. Чого, на вашу думку, навчає оповідання «Дивак» Григора Тютюнника?
Символическая драма, постичь которую, на мой взгляд, стоит, прочитав критику.
Ну, после первого прочтения, мне видится народ, который заблудился в темном лесу, и который уже потерял всякую надежду на то, чтобы освободиться из него... наверное, это действительность советская, где люди потеряли своего поводыря, который бы их смог вывести из этого мрака... то есть, лес - это советская страна или любая страна, любое обстоятельство в жизни, которая обессиливает людей, блуждающих по темноте, тщетно надеясь на освобождение.
Он - символический образ поводыря, пророка, поэта... я увидела поэта, который своим вдохновенным словом людям увидеть реальность, пробудиться от спячки, вдохновить новые силы, стремление изменить что-то в жизни, найти тропинку из темноты.
Сказка - заветное решение проблемы, новая страна, другая действительность... ну, для меня это сопротивление режиму, единодушие, единство народа в сопротивлении.
Дорога в сказку - путь к цели... путь, на котором даже поводыри могут потерять себя, разочароваться, если вести толпу... видимо это намек автора на то, что на пути к заветной цели необходимо вести не одному лидеру, а чтобы все имели представление куда они идут, чтобы люди также пылали целью, видели этот путь... кстати, в драме толпа такое видела, эту тропу, пока пылала целью.
Толпа - понятно безвольное, гиблое, слепое стадо...
...ну и ожидаемый финал, где воля и вера человеку...
Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, і спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь…
Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. І якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині…
Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки».. Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, що волі не загубиться, не вивітриться? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати… Скільки разів на день ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на нівдорозі…
Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На даль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, а ніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От… І знов питання.
Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді.
Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, що, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але ндумки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.