Хто не любить отримувати подарунки? Майже неможливо уявити собі таку людину. Очікуваний або неочікуваний, коштовний чи просто приємний дріб’язок – усе це неважливо, якщо дарують від щирого серця.
Хтось вважає, що найкращий подарунок – це найдорожчий подарунок. Але хіба ж радість вимірюється грошима? Коштовність від нелюба чи навіть ворога навряд зробить когось щасливішим. Тож не у матеріальній вартості сенс подарунку, а у тому, чиїми руками і з якою метою його зроблено.
Якщо поміркувати, то подарунок – це рух людей назустріч один до одного. Вибір подарунку та приємні клопоти, що його супроводжують, – ось одна сторона цього руху. З іншого боку – не менш приємне очікування чи здивування щодо презенту.
Коли ти віддаєш щось, коли бажаєш поділитися чимось від чистого серця, то завжди отримуєш щось цінне для тебе назад. Йдеться не про подарунок на наступний День Народження чи Новий рік, а про взаємну радість від процесу. Адже завжди відчуваєш, чи щиро людина віддає, чи з обов’язку або примусу.
Особисто мені подобається як дарувати, так і приймати подарунки. Цікаво бути в ролі дарувальника: обирати, уявляти реакцію на обрану чи зроблену річ, вручати її, зрештою. Так само приємна роль винуватця цих клопотів.
Подяка та радість від отриманого – ось найголовніша ідея подарунку, як на мене. Ця його сутність приносить радість усім. Навіть тим, хто просто споглядатиме урочисте вручення подарунку, стане тепліше на душі.
м...", яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Почну з того, що поет радив освіченим "землякам"-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про "правду" і "волю"), не за кордоном, а на рідній землі, "в своїй хаті", у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.
Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! Моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! Слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.
Хто не любить отримувати подарунки? Майже неможливо уявити собі таку людину. Очікуваний або неочікуваний, коштовний чи просто приємний дріб’язок – усе це неважливо, якщо дарують від щирого серця.
Хтось вважає, що найкращий подарунок – це найдорожчий подарунок. Але хіба ж радість вимірюється грошима? Коштовність від нелюба чи навіть ворога навряд зробить когось щасливішим. Тож не у матеріальній вартості сенс подарунку, а у тому, чиїми руками і з якою метою його зроблено.
Якщо поміркувати, то подарунок – це рух людей назустріч один до одного. Вибір подарунку та приємні клопоти, що його супроводжують, – ось одна сторона цього руху. З іншого боку – не менш приємне очікування чи здивування щодо презенту.
Коли ти віддаєш щось, коли бажаєш поділитися чимось від чистого серця, то завжди отримуєш щось цінне для тебе назад. Йдеться не про подарунок на наступний День Народження чи Новий рік, а про взаємну радість від процесу. Адже завжди відчуваєш, чи щиро людина віддає, чи з обов’язку або примусу.
Особисто мені подобається як дарувати, так і приймати подарунки. Цікаво бути в ролі дарувальника: обирати, уявляти реакцію на обрану чи зроблену річ, вручати її, зрештою. Так само приємна роль винуватця цих клопотів.
Подяка та радість від отриманого – ось найголовніша ідея подарунку, як на мене. Ця його сутність приносить радість усім. Навіть тим, хто просто споглядатиме урочисте вручення подарунку, стане тепліше на душі.
Объяснение:
м...", яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Почну з того, що поет радив освіченим "землякам"-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про "правду" і "волю"), не за кордоном, а на рідній землі, "в своїй хаті", у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.
Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! Моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! Слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.