«Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..»
«Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа – перве діло»
«Краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!»
«Бог дасть, дочку пристрою, тоді зажи-ву настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать»
«Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими»
«Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а у старих – Беруля!..»
«Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».
«Напам’ять заучую. Мені Антон Спи-ридоновнч совітують виучувать бумаги напам’ять. Він тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті»
«Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женю-ся на багатій»
«І в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом»
Слова епіграфа – із Нового Завіту, належать апостолові Павлу, який писав
послання до римлян відразу після розп’яття Христа.
Любов Пономаренко – письменниця ХХ століття – продовжує переконувати
читача в тому. що треба любити своїх ворогів, а зло перемагати добром.
(Любов Пономаренко народилася 25 травня 1955 року в селі Іванківці, що на
Чернігівщині. У 1978 році закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут
імені Миколи Гоголя. Працювала вчителем російської мови та літератури, в редакції
газети.
З 1987 року мешкає на Полтавщині в місті Гребінка. Працює власним
кореспондентом Всеукраїнської громадсько-політичної газети «Зоря Полтавщини».
Твори письменниці друкувалися в багатьох газетах та часописах, також
друкувалися за кордоном – в Німеччині та Японії.
Автор книг новел, оповідань та повістей «Тільки світу» (1984 р.), «Дерево облич»
(1999 р.), «Ніч у кав’ярні самотніх душ» (2004 р.), «Портрет жінки у профіль з
рушницею) (2005 р.).
Письменниця – лауреат літературних премій:
Міжнародної імені Олеся Гончара (2000 р.);
Всеукраїнської «Благовіст» (1998 р.);
Обласної імені Панаса Мирного (2005 р.).
- 1999 року вийшла друга збірка прозових творів під назвою «Дерево облич».
Туди і увійшов твір «Гер переможений». Написаний він на основі справжніх
фактів. У містечку Гребінка, де письменниця зараз живе, багато будинків після
війни побудували полонені німецькі солдати. Це розповідь про одного з них.
Війна – страшне явище. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на
долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, не легша була доля дітей,
жінок, стареньких, які залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду і холоду.
Відповідь:
Пояснення:
«Я – не бидло і син мій – не теля!»
«Чина, дворянство треба любить, а другої любові нема на світі!..»
«Дивись, як люде, так і ти. Та чоботи чисть раз у раз, щоб блищали, як у засідателя; одежа – перве діло»
«Краще білий хліб, ніж чорний, краще пан, ніж хам!»
«Бог дасть, дочку пристрою, тоді зажи-ву настоящим дворянином: собак розведу, буду на охоту їздить, у карти грать»
«Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими»
«Сказано у бумазі, що не так хвамилія стоїть: у нових бумагах – Боруля, а у старих – Беруля!..»
«Все згоріло, і мов стара моя душа на тім огні згоріла!.. Чую, як мені легко робиться, наче нова душа сюди ввійшла, а стара, дворянська, попелом стала».
«Напам’ять заучую. Мені Антон Спи-ридоновнч совітують виучувать бумаги напам’ять. Він тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовній часті»
«Столоначальником буду, а потім, може, й секретарем, чин дадуть, женю-ся на багатій»
«І в дворянстві одказали, і земський суд скасували, і я остався за штатом»