Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
Лесю Украинку называют в народе дочерью Прометея, потому что она прониклась творчеством Тараса Григорьевича Шевченко и понесла дальше эстафету правды, добра и человечности. Ее лирика полна глубокой страсти, нежной задушевности, искренней любви к родной земле, окружающей природе, к своему непокоренного народа.
Драма-феерия "Лесная песня" — это чрезвычайное произведение Леси Украинки — выдающейся украинской поэтессы, писательницы, философа, драматурга. В этом произведении богатство мысли, поэтичность образов и гармоничное единство реальности и фантазии. В "Лесной песне" Леся Украинка ставит и пытается решить вечные во жизни и смерти, любви и ненависти, верности и измены, поиска правды, справедливости.
Однако в драме-феерии есть нечто такое, тцо сегодня звучит особенно остро — это трагическая тема отношений человека с природой. Главные герои "Лесной песни" — это представители человечества и природы. Лукаш крестьянин, представитель человеческого мира. Мавка — ребенок природы, лесная девушка, которая влюбляется в Лукаса и идет к нему жить, оставляя лес, в котором вся ее жизнь, идет к нему, несмотря на то что вся природа против этого. Ее дедушка Леший предупреждает Мавку, что люди жестокие, плохо относятся к природе, что они никогда не смогут принять ее за свою.
Но Мавка, несмотря на все отказы, ушла жить к Лукашу и потерпела там только несчастье, трудности, горе.
Большую роль в "Лесной песне" играет природа. Лес "реагирует" на все переживания Нимфы, на ее душевное состояние. Мавке хорошо, и лес на деревьях распускаются почки; Мавке тяжело от разлуки с Лукашем, и "...все покрывается протяглим печальным волчьим воем... Безлистный лес едва мечтает против пепельного неба черной пустиною, а дальше по опушке тянется растрепанный мрак".
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
Объяснение:
Лесю Украинку называют в народе дочерью Прометея, потому что она прониклась творчеством Тараса Григорьевича Шевченко и понесла дальше эстафету правды, добра и человечности. Ее лирика полна глубокой страсти, нежной задушевности, искренней любви к родной земле, окружающей природе, к своему непокоренного народа.
Драма-феерия "Лесная песня" — это чрезвычайное произведение Леси Украинки — выдающейся украинской поэтессы, писательницы, философа, драматурга. В этом произведении богатство мысли, поэтичность образов и гармоничное единство реальности и фантазии. В "Лесной песне" Леся Украинка ставит и пытается решить вечные во жизни и смерти, любви и ненависти, верности и измены, поиска правды, справедливости.
Однако в драме-феерии есть нечто такое, тцо сегодня звучит особенно остро — это трагическая тема отношений человека с природой. Главные герои "Лесной песни" — это представители человечества и природы. Лукаш крестьянин, представитель человеческого мира. Мавка — ребенок природы, лесная девушка, которая влюбляется в Лукаса и идет к нему жить, оставляя лес, в котором вся ее жизнь, идет к нему, несмотря на то что вся природа против этого. Ее дедушка Леший предупреждает Мавку, что люди жестокие, плохо относятся к природе, что они никогда не смогут принять ее за свою.
Но Мавка, несмотря на все отказы, ушла жить к Лукашу и потерпела там только несчастье, трудности, горе.
Большую роль в "Лесной песне" играет природа. Лес "реагирует" на все переживания Нимфы, на ее душевное состояние. Мавке хорошо, и лес на деревьях распускаются почки; Мавке тяжело от разлуки с Лукашем, и "...все покрывается протяглим печальным волчьим воем... Безлистный лес едва мечтает против пепельного неба черной пустиною, а дальше по опушке тянется растрепанный мрак".