Покаяння – одна з найтяжчих для зрозуміння людських чеснот. Недарма стародавні мудреці казали: "Хто навчився каятись – той навчився жити".
Чим би не займалася людина, вона обов’язково робить помилки, припускається неточностей, врешті решт – грішить. Таким є екзистенційний модус людського існування, вийти за межі котрого просто неможливо.
Наведу один приклад для наочної демонстрації своїх слів.
Припустимо, є певна людина, і вона дуже любить гроші. Все робить для того, щоби цих грошей побільше мати, не шкодуючи ні себе, ні інших. Коли може – заробляє, коли не може – дурить, нахабніє, краде.
Гроші для такого індивіда є основною метою в житті, тому формують цілу його внутрішню систему етичних пріоритетів. Найгірше в цій людині те, що самій їй дуже важко зрозуміти, усвідомити, помітити ненормальність власного існування.
Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця.
Його батько Зіновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. У 1933-му батька заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[5].
Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.
В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[4]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.
В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменниківП'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][4].
За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).
На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[4].
2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові
Покаяння – одна з найтяжчих для зрозуміння людських чеснот. Недарма стародавні мудреці казали: "Хто навчився каятись – той навчився жити".
Чим би не займалася людина, вона обов’язково робить помилки, припускається неточностей, врешті решт – грішить. Таким є екзистенційний модус людського існування, вийти за межі котрого просто неможливо.
Наведу один приклад для наочної демонстрації своїх слів.
Припустимо, є певна людина, і вона дуже любить гроші. Все робить для того, щоби цих грошей побільше мати, не шкодуючи ні себе, ні інших. Коли може – заробляє, коли не може – дурить, нахабніє, краде.
Гроші для такого індивіда є основною метою в житті, тому формують цілу його внутрішню систему етичних пріоритетів. Найгірше в цій людині те, що самій їй дуже важко зрозуміти, усвідомити, помітити ненормальність власного існування.
Объяснение:
Всеволод Нестайко народився 30 січня 1930 року в м. Бердичеві на Житомирщині в сім'ї службовця.
Його батько Зіновій Нестайко в молодості був січовим стрільцем, вояком Української Галицької армії. Наприкінці 1920-х, під впливом радянської пропаганди, зважився переїхати із Західної України, яка тоді була «під Польщею», в УСРР. Працював у Проскурові (нині — Хмельницький) на цукровому заводі, пізніше переїхав у Бердичів. У 1933-му батька заарештували, звинувативши у шпигунстві на користь імперіалістичних держав, згадавши службу в Австрійській армії в часи Першої світової війни, духовну семінарію, знання п'яти іноземних мов, а також заслуги його батька, отця Діонізія Порфировича Нестайка, греко-католицького декана, який керував парафією в Бучачі. Більше Всеволод батька не бачив — у пам'яті хлопчика лишився тільки смак цукерок, які той дав синові, коли по нього прийшли[5].
Після смерті батька, рятуючись від голоду, сім'я переїхала до родичів у Київ. Мати Всеволода працювала вчителькою і родина проживала у приміщенні в школі.
В. Нестайко закінчив 10-літню загальну середню школу з одною четвіркою в табелі, зі срібною медаллю. Через обставини терору та війни не вчився у 5-му та 9-му класах. Курс 9-го класу пройшов самостійно за два місяці[4]. Після школи вступив на слов'янське відділення філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка, яке закінчив у 1952 році.
В 1950 році, Всеволод починає працювати літредактором-коректором в дитячому журналі «Барвінок». У «Барвінку» Нестайко почав друкуватися й спілкуватися із іншими письменниками — Юрієм Яновським, Павлом Тичиною, Наталею Забілою, Оксаною Іваненко, Максимом Рильським. Після закінчення навчання в університеті в 1952 році, Всеволод працює в редакції журналу «Дніпро», видавництві «Молодь». З 1956 по 1987 рік завідував редакцією у видавництві дитячої літератури «Веселка». В 1956 році виходить перша книжка під назвою «Шурка і Шурко» і цього ж року Всеволод Зіновійович вступає до Спілки письменниківП'ятдесятирічний шлях у дитячій літературі засвідчив виданням близько сорока книжок оповідань, казок, повістей і п'єс. Перше оповідання для дітей Всеволод Нестайко надрукував у журналі «Барвінок» в 24 роки. Також друкувався у «Піонерії». Перша книжка «Шурка і Шурко» побачила світ у 1956 році[2][4].
За його повістями та оповіданнями поставлено короткометражна стрічка «Тореадори з Васюківки» (1965), фільми «Одиниця „з обманом“» (1984), «Чудеса в Гарбузянах» (1986).
На початку 2000 року надрукував у «Барвінку» свою нову повість-казку «Ковалі Щастя, або Новорічний детектив»[4].
2004 року В. Нестайко разом із поетом та редактором Іваном Малковичем опрацювали та опублікували нову авторську редакцію книги «Тореадори з Васюківки». Твір позбавлено деяких неминучих ідеологічних нашарувань минулої доби, деталей, незрозумілих сучасному, а тим паче майбутньому читачеві. З'явилися й нові