Проблема батьків та дітей належить до вічних проблем людства. щоправда, трактується в різні віки вона по-різному. і це зрозуміло: нові люди, нові соціальні умови життя — то й різні проблеми. і. с. нечуй-левицький у своїй повісті «кайдашева сім'я» порушує проблему батьків на зламному етапі нашої історії — кріпацтва і феодалізму. щойно скасували кріпацтво, всі отримали волю, і не завжди, на мою думку, вміли і знали, як жити по-новому. та й нового й волі хотілось у всьому. сім'я кайдашів з однойменної повісті і. нечуя-левицького — це типова селянська родина, яка намагалася жити в нових умовах, умовах пореформеного села початку другої половини xix століття. письменник створив реалістичні образи двох поколінь кайдашів, наділивши їх типовими рисами характеру дрібних власників. старі кайдаші — люди працьовиті, але часів панщини, коли змушені були у всьому коритися панові та батькам. своїх дітей вони теж виховали працьовитими, але ті вже не хочуть коритися батьківській владі — і в цьому одна з проблем батьків і дітей кайдашів. хочуть діти бути й самостійними від батьків, які, на мою думку, через свій світогляд не зуміли дати дітям незалежно жити і працювати в родині. взагалі ці побутові непорозуміння і зараз є в кожній родині, і потрібно до них ставитися з розумінням. а омелько кайдаш і його дружина маруся весь вік робили те, що своїм синам і невісткам наказували, що й до ненависті в родині. і це друга важлива проблема між дітьми і батьками. я вважаю, що ні старим, ні молодим не вистачило мудрості, культури поведінки, щоб жити за загальнолюдськими цінностями. бо в сварливій родині виростуть і сварливі діти. у родині, в якій батьки дітей не поважають, діти теж підростуть і чинитимуть так само. мабуть, тому і живуть серед нас, на жаль, деякі «кайдашеві звички».
"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"
