Люди із самого початку свого існування дуже прагнуть знати, або просто зрозуміти; що таке щастя? І ЧИ буває воно взагалі на загал? Питання про щастя, старий як сам мир… Багато з людей думають, що щастя в грошах.
Ні, це не так! Наприклад, чи щасливі ті, у кого дуже багато грошей? Немає. Якщо грошей багато, значить і проблем стає теж багато. Пускай навіть будуть гроші, крута машина багатий будинок. Але чим більше всього цього, тим більше людей хто буде тобі заздрити, що ти маєш усе це. А заздрість інших і твоє щастя, це просто не сумісні веши! Деякі думають, що щастя це просто коли живеш і в тебе є улюблена робота.
Хоча, і це теж не те. Можу привести не великий приклад: Подумайте, адже в багатьох день починається, так само як і починався вчора.
Нудотний підйом з пастелі, туалет, ранковий кава. Дивишся на годинник, розумієш що спізнюєшся на роботу. Увечері з роботи. Сніданок, на диван і дивитися телевізор. Тому що ні на що сил уже немає. Кілька годин сну й усе починається заново… Хіба це наше щастя? Теж нет… Тепер я розповім своє розуміння щастя.
Щастя, це коду прокидаєшся рано ранком, дивлячись у вікно й бачачи, що там устало сонце. Відчувати в собі приплив сил із самого світанку й розуміти, що сьогодні ти зможеш зробити хоч щось що потім залишиться після тебе. Зробити щось корисне для інших, що б усе це запам'ятали й оцінили інші люди. Люди, яких ти любиш! Щастя, це коли наступає літо й ти починаєш жити по сьогоденню.
Просто починаєш розуміти, що ти ще живий! Якщо хто то вважає що саме справжнє щастя полягає в тому, коли ти любиш кого те, і люблять тебе.
Те вони буду не зовсім праві. Справжнє щастя не в любові, а розумінні! Щастя, це коли тебе повністю розуміють і у всьому з тобою згодні. Тоді адже не треба буде з ними про щось сперечатися, адже суперечка- це вже не розуміння. Ще, справжнє щастя, це коли у світі немає війни, коли у світі всі добре. Але цього досягтися дуже й дуже складно. Чому? Так тому що завжди найдуться люди, які захочуть усі те прекрасне, що ти створив просто побрати й зруйнувати в один прекрасний момент.
Прийде створювати всі заново, а це дуже важко. Набагато легше все втратити в одну мить, чому потім усе це побудувати заново. А своє щастя просте неможливо побудувати за лічені миті, на це можуть піти багато років. Краще звичайно не втрачати своє щастя, а зберігати його й звертатися з ним як можна ніжніше й бережнее. А може в цьому і є наш сенс життя? Знайти наше щастя, а потім намагатися всіма силами, які тільки в нас є, намагатися зберегти його від тих злих людей, які прагнуть його в нас відібрати!
Як уже бог схотів посіять землю, так послав нечистого, щоб землі достав з моря. Воно тоді не можна було, бо скрізь вода була. І сказав, щоб собі не брав землі, а щоб усю оддав богові, скільки дістане.А він там скільки достав, може, усю взяв, то оддав, а у роті собі сховав. А бог як посіяв землю, так у чорта в роті начала рости земля, начала рвать. А він де пирхав, так там болото стало, де пирхне — коняка; чхає і ригає — чоловік, кінь, собака, кіт. Якось-то лукавий заспорився з богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони по землі, закляли їх. Ото з тієї пори вони й перестали рости. Ото ж після того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів. *** З богом заспорився ідол. Ідол став казати:— Землю, яку ти зробив, таку саму і я проізведу... Таку саму зроблю, іно но схочу, то й зроблю,— так ідол каже.Ото й почав ідол робити землю. Це опуститься в море, аж на саме дно опуститься, вхватить землі в пащеку і з тею землею наверх. А море глибоке, поки-то вийде він наверх — вода геть вимиє землю з рота. Не можна винести землі з собою. Що не робив ідол, так нічого не помагає: поки вирине він з моря, то вода вже геть виполоскала землю з рота.Допіру ідол до бога. Каже перед богом: «Так і так мені стається, не попаду з моря землі винести». «То-то,— казав господь,— винесеш землю з моря, оно скажи: «господи, благослови!»Ідол промовив «господи, благослови», пуринув на дно моря, набрав землі і виніс її наверх. З теї-то землі пішли гори і каміння. Що бог создав, те рівне, чисте, а вже що ідолове, так саме каміняччя — і гори, і всякі викрутаси. То ідол такого понаробляв.
Як бог сотворив світ, постановив довершити своє творення чимось шляхотшишим і сотворив чоловіка Адама. Жив собі Адам -в раю, та хоть мав усього по достаткам, то все за чимось банував. Пізнав пан бог, чого Адам банує — за жінкою, бачите! — і замислив йому сотворити жінку і зробити з неї Адамові несподіванку. Коли раз Адам заснув, підсунувся до нього пан бог на пальцях, отворив йому груди, виймив з них одно ребро, положив за себе, а сам почав дірку в грудях залатувати. Тим часом надбіг пес (занюхав осхаби-ну!) і нім пан бог гся, вхопив ребро та й втік із ним. Бог пустився собаку доганяти, але собака розумний: до плота та й гон! через нього. Ледве вспів пан бог злапати 'го за хвіст, але якось так потяг нещасливо, що хвіст лишився йому в руках, а пес з ребром уйшов. Що мав пан бог робити? Адже не мав ще друге ребро Адамові виймати! Тому взяв і з хвоста собачого сотворив Єву. Тому-то у жінок таке волосся довге, як собачий хвіст.
Ні, це не так! Наприклад, чи щасливі ті, у кого дуже багато грошей? Немає. Якщо грошей багато, значить і проблем стає теж багато. Пускай навіть будуть гроші, крута машина багатий будинок. Але чим більше всього цього, тим більше людей хто буде тобі заздрити, що ти маєш усе це. А заздрість інших і твоє щастя, це просто не сумісні веши! Деякі думають, що щастя це просто коли живеш і в тебе є улюблена робота.
Хоча, і це теж не те. Можу привести не великий приклад: Подумайте, адже в багатьох день починається, так само як і починався вчора.
Нудотний підйом з пастелі, туалет, ранковий кава. Дивишся на годинник, розумієш що спізнюєшся на роботу. Увечері з роботи. Сніданок, на диван і дивитися телевізор. Тому що ні на що сил уже немає. Кілька годин сну й усе починається заново… Хіба це наше щастя? Теж нет… Тепер я розповім своє розуміння щастя.
Щастя, це коду прокидаєшся рано ранком, дивлячись у вікно й бачачи, що там устало сонце. Відчувати в собі приплив сил із самого світанку й розуміти, що сьогодні ти зможеш зробити хоч щось що потім залишиться після тебе. Зробити щось корисне для інших, що б усе це запам'ятали й оцінили інші люди. Люди, яких ти любиш! Щастя, це коли наступає літо й ти починаєш жити по сьогоденню.
Просто починаєш розуміти, що ти ще живий! Якщо хто то вважає що саме справжнє щастя полягає в тому, коли ти любиш кого те, і люблять тебе.
Те вони буду не зовсім праві. Справжнє щастя не в любові, а розумінні! Щастя, це коли тебе повністю розуміють і у всьому з тобою згодні. Тоді адже не треба буде з ними про щось сперечатися, адже суперечка- це вже не розуміння. Ще, справжнє щастя, це коли у світі немає війни, коли у світі всі добре. Але цього досягтися дуже й дуже складно. Чому? Так тому що завжди найдуться люди, які захочуть усі те прекрасне, що ти створив просто побрати й зруйнувати в один прекрасний момент.
Прийде створювати всі заново, а це дуже важко. Набагато легше все втратити в одну мить, чому потім усе це побудувати заново. А своє щастя просте неможливо побудувати за лічені миті, на це можуть піти багато років. Краще звичайно не втрачати своє щастя, а зберігати його й звертатися з ним як можна ніжніше й бережнее. А може в цьому і є наш сенс життя? Знайти наше щастя, а потім намагатися всіма силами, які тільки в нас є, намагатися зберегти його від тих злих людей, які прагнуть його в нас відібрати!
Якось-то лукавий заспорився з богом, що вип'є всю воду і поїсть увесь пісок на землі. Ото й почав пити воду та жерти пісок. Коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий чудову божу землю горами та проваллями. І оті скелі та гори, які понаблював сатана, росли б бог-зна доки, та вже святі Петро та Павло, як ходили вони по землі, закляли їх. Ото з тієї пори вони й перестали рости. Ото ж після того господь посвятив землю і почав одпочивать після своїх трудів. *** З богом заспорився ідол. Ідол став казати:— Землю, яку ти зробив, таку саму і я проізведу... Таку саму зроблю, іно но схочу, то й зроблю,— так ідол каже.Ото й почав ідол робити землю. Це опуститься в море, аж на саме дно опуститься, вхватить землі в пащеку і з тею землею наверх. А море глибоке, поки-то вийде він наверх — вода геть вимиє землю з рота. Не можна винести землі з собою. Що не робив ідол, так нічого не помагає: поки вирине він з моря, то вода вже геть виполоскала землю з рота.Допіру ідол до бога. Каже перед богом: «Так і так мені стається, не попаду з моря землі винести». «То-то,— казав господь,— винесеш землю з моря, оно скажи: «господи, благослови!»Ідол промовив «господи, благослови», пуринув на дно моря, набрав землі і виніс її наверх. З теї-то землі пішли гори і каміння. Що бог создав, те рівне, чисте, а вже що ідолове, так саме каміняччя — і гори, і всякі викрутаси. То ідол такого понаробляв.
Як бог сотворив світ, постановив довершити своє творення чимось шляхотшишим і сотворив чоловіка Адама. Жив собі Адам -в раю, та хоть мав усього по достаткам, то все за чимось банував. Пізнав пан бог, чого Адам банує — за жінкою, бачите! — і замислив йому сотворити жінку і зробити з неї Адамові несподіванку. Коли раз Адам заснув, підсунувся до нього пан бог на пальцях, отворив йому груди, виймив з них одно ребро, положив за себе, а сам почав дірку в грудях залатувати. Тим часом надбіг пес (занюхав осхаби-ну!) і нім пан бог гся, вхопив ребро та й втік із ним. Бог пустився собаку доганяти, але собака розумний: до плота та й гон! через нього. Ледве вспів пан бог злапати 'го за хвіст, але якось так потяг нещасливо, що хвіст лишився йому в руках, а пес з ребром уйшов. Що мав пан бог робити? Адже не мав ще друге ребро Адамові виймати! Тому взяв і з хвоста собачого сотворив Єву. Тому-то у жінок таке волосся довге, як собачий хвіст.