Л. Воронина. “Таємне Товариство боягузів, або засіб від переляку №9” 1.Пригадайте зміст твору.
2. «Упізнай героя» (письмово).
1) «Винахідниця, яка створила машину часу й приготувала протиотруту від вірусу страху» - Бабуся Клима
2) «… засмага на їхніх обличчях була така густа, що вони стали схожими на кочівників пустелі — берберів». - Батьки Клима.
3) «… Одного дня звичайнісінький хлопець, життя якого досі було похмурим і буденним, захворів». Клим
4) «… Один із хлопців — кругловидий, зі смішними, довгими, мов у зайця передніми зубами. А другий, чорнявий, з чорними як смола очима й густими насупленими бровами». - Заєць і Жук
5) «… У великому басейні, встеленому водоростями й лататтям, у зручних кріслах сиділи дивовижні створіння».
6) «Він завжди понад усе любив гроші і владу. Після літніх канікул він не вилазив із салону ігрових автоматів — програвав щодня купу грошей…».
ответ:2.На початку п'єси ми бачимо Елізу звичайною дівчиною з бідних кварталів, яких у Лондоні — тисячі. Жалюгідна, замурзана, вона заробляє на життя тим, що продає квіти, причому спілкується з людьми такою жахливою мовою, що професор Хіггінс, почувши її, заявляє: "Жінка, яка видає такі жахливі звуки, взагалі не має права жити". Еліза, дізнавшись, що Хіггінс відомий професор-лінгвіст, приходить до нього додому з проханням, щоб він навчив її правильно говорити, бо з такою вимовою вона не може влаштуватися на роботу у квітковий магазин.
Професор Хіггінс на парі з полковником Пікерінгом береться за кілька місяців перетворити цю вуличну квіткарку на світську даму. Вартість експерименту береться оплатити Пікерінг. Еліза виявилася досить здібною ученицею: вона мала чудові лінгвістичні здібності, прекрасний слух, була старанною і уважною. І досить скоро опанувала не тільки правильну літературну вимову, а й познайомилася із великими надбаннями світової культури — літературою, музикою, живописом. Вона не тільки жадібно всмоктувала знання, які давав їй професор Хіггінс, манери світського обходження, які він їй прищеплював, а й займалася самовдосконаленням. Гарне навчання, відповідні умови дуже швидко зробили своє діло: Еліза на світському прийомі дійсно була визнана за герцогиню, зачарувавши всіх не тільки своєю красою, а й бездоганною літературною мовою та вишуканими манерами. Відбулися зміни не тільки у зовнішності дівчини, а й у її мові, душі, врешті докорінно змінилася її особистість. Із замурзаної та жалюгідної квіткарки Еліза перетворилася на освічену, культурну, інтелігентну людину з почуттям власної гідності, самоповаги. А в чомусь вона стала навіть вища за свого вчителя й наставника професора Хіггінс
Объяснение:
Вона вривається у сюжет роману Булгакова, як весняна гроза. Майстер так пригадував свою першу зустріч із Маргариток): "Вона несла в руках бридкі, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з'являються в Москві. Квіти дуже чітко виглядали на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. Тверською йшли тисячі людей, але побачила вона лише мене одного і подивилася не те що бентежно, а якось навіть болісно. І мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!"
Від цієї миті вже ніхто з читачів не залишиться байдужим до загадкового і прекрасного булгаковського образу.
Зачарований Майстер пішов слідом за Маргариток). Розумний і талановитий Майстер боявся заговорити, бо не знав, що він може їй сказати, як утримати її, як не втратити назавжди. Але першою заговорила вона, спитавши, чи подобаються йому жовті квіти. "Ні", — відповів він. Однак саме ці бридкі жовті квіти, як привід поговорити, поєднали їх назавжди. Дві самотності проросли жовтими тюльпанами. Вона пояснила Майстрові, що несла в руках нелюбі їй жовті квіти лише для того, щоб Майстер нарешті Знайшов її: "Ми розмовляли так, наче були знайомі сто років... Невдовзі вона стала моєю таємноюдружиною. Вона приходила щоденно, я чекав на неї з самого ранку — сідав до вікна і слухав, чи не стукне хвіртка... Ми знали, що це доля зіштовхнула нас на розі Тверської та того провулка і що створені ми одне для одного навіки..."
Вона не лише кохалася на трояндах і тішила самотнє серце Майстра, вона була його найвірнішою Музою. Вона перечитувала написане і віщувала коханому славу, підганяла його в роботі над рукописом. Це вона стала називати його Майстром і шила для нього шапочку. Роман було закінчено, але його розкритикували на сторінках газет. Майстер був близький до відчаю, підтримувала коханого вірна