Як палко треба любити Україну, яким чесним та мужнім бути, щоб написати "Україну в огні"! У своєму "Щоденнику" за 26 листопада 1943 року Довженко зробив такий запис: "Мені важко од свідомості, що "Україна в огні" - це правда. Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо". Через те, що весь твір з першого до останнього рядка пронизаний правдою, його замовчували так довго. Тільки 1966 року уперше кіноповість було надруковано, але й після такої довгої мовчанки у ній було багато цензурних купюр. Жаль, що за життя автор не побачив свого твору. Ця кіноповість у творчій біографії Олександра Довженка посідає особливе місце, це один з найкращих його творів. "Україна в огні" - твір про трагедію українського народу. Сьогодні цілком аргументовано дослідники стверджують, що сталінський режим був жорстоким, антинародним. Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедій, непоправних втрат, катастроф, смертей у ході війни. Для Олександра Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово обстоював твердження, що людина - особистість. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор підводить читача через використання загостреної полемічності: Христина Хуторна і прокурор Лиманчук, Лаврін Запорожець та Заброда, автор полемізує з фон Краузе. Слід зауважити, що О. Довженко ставить у полярні позиції полемізуючих. У Олександра Петровича є одна любов і молитва - це рідна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, поплюжить її, обливає кров'ю. Найстрашніше - це бачити дітей-калік, згвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилою сина. Все це - Україна в огні. Це - найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни. Без перебільшення можна сказати, що всі твори мистецтва про війну славили Сталіна, а ось знайшовся сміливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твір про війну міг бути удостоєний світовим мистецтвом високої нагороди, як, скажімо, "Земля", але про нього мовчали довго, понад двадцять років. Для Довженка суттєвою була тільки правда і більш нічого, крім правди. Для нього Україна - це українці. Тому в центрі твору - трагічна доля Лавріна Запорожця, простого селянина-хлібороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагічнішою сторінкою історії України є доля жінки на війні. Тут Тетяна Запорожець - берегиня роду. З особливою привабливістю змальовано образ Олесі, а образ Христі - особливий. Саме він, на думку автора, є найтрагічнішим, бо це - сама Україна, яку кинуто під ноги виродкам-фашистам. Доля жінки в окупації, жінки-полонянки. Його героїні не стають на шлях активної боротьби, але людську гідність не втрачають у тій страшній веремії, початку війни. Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав, "якщо й судити людей, то по закону народного лиха". А це значить, що слід бути гуманістом, ненавидіти будь-яке насильство. Олександр Петрович вірить у те, що хай дорогою ціною, але біда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини. Кіноповість "Україна в огні" була одним з перших творів, в якому на тлі смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманізації суспільства й особистості, заперечення війни, вперше заперечувалися постулати сталінізму. І коли сьогодні говорять про те, що треба встановити пам'ятник Сталіну в Севастополі, то в пригоді стають для молодого покоління такі творі, як "Україна в огні" Довженка - хай уважно вчитуються у ці безсмертні рядки.
Микита Антонович Чернявський(*15 вересня 1920, Смолянинове, Новоайдарський район, Луганська область — †9 липня 1993, Луганськ) — поет, прозаїк, журналіст.
Зміст
1 Життєпис
2 Громадська діяльність
3 Творчість
3.1 Поезія
3.2 Проза
3.3 Переклади творів
4 Ушанування пам'яті
5 Твори
6 Примітки
7 Джерела
Микита Чернявський народився 15 вересня 1920 року в с. Смолянинове Новоайдарського району на Луганщині в родині колгоспників.
Після закінчення восьми класів рік працював у колгоспі . 1939 року закінчив Старобільську медично-фельдшерську школу. Працював завідувачем фельдшерсько-акушерських пунктів.
Під час Другої світової війни за станом здоров'я на фронт не потрапив, був організатором підпільного госпіталю в с. Криничне (Гаршинівка) Старобільського району та в рідному селі Смоляниновому.
З 1952 року Микита Чернявський починає працювати журналістом у редакціях газет «Лисичанский рабочий», «Луганская правда», «Прапор перемоги».
З 1977 по 1983 рік працює відповідальним секретарем Луганської обласної організації Спілки письменників України. Також керував Луганським обласним літературним об'єднанням.
"Україна в огні" - твір про трагедію українського народу. Сьогодні цілком аргументовано дослідники стверджують, що сталінський режим був жорстоким, антинародним.
Злочинне нехтування життями людей призвело до численних трагедій, непоправних втрат, катастроф, смертей у ході війни. Для Олександра Довженка завжди найбільшу цінність у житті мала людина. Усією своєю творчістю він принципово обстоював твердження, що людина - особистість. Людина - не гвинтик. Вона неповторна. До такої думки автор підводить читача через використання загостреної полемічності: Христина Хуторна і прокурор Лиманчук, Лаврін Запорожець та Заброда, автор полемізує з фон Краузе. Слід зауважити, що О. Довженко ставить у полярні позиції полемізуючих.
У Олександра Петровича є одна любов і молитва - це рідна Україна, тому центральним образом твору є саме вона, тому болить авторові, коли рідний край став руїною, тому ненависть його невгасима до тих, хто топче кованим чоботом рідну землю, поплюжить її, обливає кров'ю. Найстрашніше - це бачити дітей-калік, згвалтованих дівчат, скупі старечі батьківські сльози над могилою сина. Все це - Україна в огні. Це - найтрагічніші сторінки Великої Вітчизняної війни.
Без перебільшення можна сказати, що всі твори мистецтва про війну славили Сталіна, а ось знайшовся сміливець Довженко, що знехтував цим. Розплата була надто жорстокою, бо цей твір про війну міг бути удостоєний світовим мистецтвом високої нагороди, як, скажімо, "Земля", але про нього мовчали довго, понад двадцять років.
Для Довженка суттєвою була тільки правда і більш нічого, крім правди. Для нього Україна - це українці. Тому в центрі твору - трагічна доля Лавріна Запорожця, простого селянина-хлібороба, що уособлює собою долю всього українського народу. Найтрагічнішою сторінкою історії України є доля жінки на війні. Тут Тетяна Запорожець - берегиня роду. З особливою привабливістю змальовано образ Олесі, а образ Христі - особливий. Саме він, на думку автора, є найтрагічнішим, бо це - сама Україна, яку кинуто під ноги виродкам-фашистам. Доля жінки в окупації, жінки-полонянки. Його героїні не стають на шлях активної боротьби, але людську гідність не втрачають у тій страшній веремії, початку війни. Устами Лавріна Запорожця Довженко закликав, "якщо й судити людей, то по закону народного лиха". А це значить, що слід бути гуманістом, ненавидіти будь-яке насильство. Олександр Петрович вірить у те, що хай дорогою ціною, але біда навчить, мусить навчити шанобливого ставлення до людини.
Кіноповість "Україна в огні" була одним з перших творів, в якому на тлі смертельного двобою з фашизмом принципово ставились проблеми гуманізації суспільства й особистості, заперечення війни, вперше заперечувалися постулати сталінізму.
І коли сьогодні говорять про те, що треба встановити пам'ятник Сталіну в Севастополі, то в пригоді стають для молодого покоління такі творі, як "Україна в огні" Довженка - хай уважно вчитуються у ці безсмертні рядки.
Микита Антонович Чернявський(*15 вересня 1920, Смолянинове, Новоайдарський район, Луганська область — †9 липня 1993, Луганськ) — поет, прозаїк, журналіст.
Зміст
1 Життєпис
2 Громадська діяльність
3 Творчість
3.1 Поезія
3.2 Проза
3.3 Переклади творів
4 Ушанування пам'яті
5 Твори
6 Примітки
7 Джерела
Микита Чернявський народився 15 вересня 1920 року в с. Смолянинове Новоайдарського району на Луганщині в родині колгоспників.
Після закінчення восьми класів рік працював у колгоспі . 1939 року закінчив Старобільську медично-фельдшерську школу. Працював завідувачем фельдшерсько-акушерських пунктів.
Під час Другої світової війни за станом здоров'я на фронт не потрапив, був організатором підпільного госпіталю в с. Криничне (Гаршинівка) Старобільського району та в рідному селі Смоляниновому.
З 1952 року Микита Чернявський починає працювати журналістом у редакціях газет «Лисичанский рабочий», «Луганская правда», «Прапор перемоги».
З 1977 по 1983 рік працює відповідальним секретарем Луганської обласної організації Спілки письменників України. Також керував Луганським обласним літературним об'єднанням.
Помер 9 липня 1993 року в Луганську.
Объяснение: