Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Наум Дрот
«Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, між товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін – він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і бог милосердний: що б то ні задумав, усе йому господь і посилав».
Настя Дрот
«Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що було Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не проспить, усюди старається, б’ється і вcе зробить і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу».
Василь
«Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами».
Упродовж багатьох століть наші пращури оспівували у своїх піснях і віршах образ коханої жінки чи матері, уславлюючи його і підіймаючи на високий духовний рівень. Слід сказати, що в Середньовіччі вважалося, що доля жінки полягає в материнстві і домашньому господарстві, так само вважають і деякі наші сучасники. На їхній погляд, українська жінка не здатна до великих звершень і справ. Але це помилкова думка, адже споконвіку жінки дивують світ мудрістю, силою материнства і величчю почуттів.
Українські письменники та поети у всі часи зверталися у своїй творчості до образу жінки. Одним з таких письменників є І. Котляревський, п’єсу якого називають безцінною перлиною української літератури. Адже героїня твору «Наталка Полтавка» втілила в собі найкращі риси українських жінок і майже одразу після виходу п’єси у світ стала ідеалом національного характеру, в якому гармонійно поєдналися багатий духовний світ і зовнішня краса.
Наталка — чесна, ввічлива і добра дівчина. Односельці про неї казали: «Золото — не дівка! Окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна, яке у неї добре серце, як вона поважає матір свою, яка трудяща, себе і матір на світі держить».
Вона настільки любить і поважає свою матір, що навіть погоджується вийти заміж за нелюбого чоловіка. Їй притаманна здатність жертвувати собою заради інших, але свого кохання вона не зрікається. Її серце і душа стогнуть від нестерпного болю, адже вона довго не бачила свого коханого Петра, який вже чотири роки не повертався з заробітків, де хотів зібрати гроші на сватання та весілля з Наталкою. Чекаючи Петра, дівчина весь час благає Бога, щоб хлопець якнайшвидше повернувся: «Петре! Петре! Я тебе любила і тепер люблю», — сумує Наталка.
Героїня п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» кмітлива і розумна, їй властиве почуття власної гідності. Проста селянка, вона делікатно та при цьому непохитно відмовляє багатому возному і пояснює тому, чому вони не пара. Хоча Наталка сором’язлива і ніжна, але вона впевнена в собі, що й допомагає їй у важких ситуаціях не впасти духом. Тому коли доля знову зводить Наталку з Петром, вона сміливо бореться за своє кохання. Вона залишається з чоловіком, якого кохає усе життя і робить це попри людський осуд.
З моменту створення п’єси «Наталка Полтавка» минуло майже два століття, за цей час багато разів змінювалося становище жінки у суспільстві, але її ідеал залишився майже без змін. Нам і зараз незвичайно близький образ сердечної, працьовитої і чесної української жінки, образ, який не старіє з плином часу і залишається актуальним за будь-яких умов.
Объяснение:
Маруся
«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».
Наум Дрот
«Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, між товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін – він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і бог милосердний: що б то ні задумав, усе йому господь і посилав».
Настя Дрот
«Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що було Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не проспить, усюди старається, б’ється і вcе зробить і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу».
Василь
«Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами».
Объяснение: