Гордій Кулаківський – прапрадід Вадима, людина, через яку прокляли родину Кулаківських. Це був «ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі», з рудою бородою та хитрими жовтими очима. Гордій хитрістю вмовив старосту Міщенка підписати пустий аркуш, а потім за підробленими документами «купив» усе майно місцевого дворянства. Через це люди прокляли його рід. Гордій був хитрим, скупим та жорстоким, навіть із власними дітьми. Помер, коли на нього впав з горища мішок із кукурудзою.
Фрол Кулаківський – син Гордія, рудий парубок. Застрелився з рушниці через необережність.
Франя Кулаківська – дочка Гордія, сестра Фрола та Якова, також руда. Довго не виходила заміж, поки завдяки зіллю не причарувала Корнія. Однак не мала щастя у шлюбі.
Яков Кулаківський – молодший син Гордія. Був надзвичайно скупим та грубим. Дружина і син голодували через його скупість. «Дружину свою голодом заморив, а сам удавився картоплиною на чужому обіді».
Васюня Кулаківський – син Якова. Скупий та грубий чоловік. Казав дружині Олені: «…при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро?». Всі думали,що Василь загинув на війні. Проте насправді він втік із фронту та переховувався у підвалі 30 років.
Іван Кулаківський – син Василя. І він і його дружина померли молодими.
Катерина Кулаківська - дочка Василя. В ранньому дитинстві важко хворіла. Одного разу до їхньої оселі завітав старець-жебрак та попросив їжі. Він розповів, що для того, щоб дівчинка видужала, треба купити «на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої Катерини». Батьки все зробили й Катерина видужала. Вона була доброю, на відміну від інших Кулаківських. Ледь не померла у страшній пожежі. Саме Катерина була привидом, що з’являвся у квартирі поверхом нижче. Попередивши пожежу та врятувавши її, Софійка змогла зняти родове прокляття.
Толик Кулаківський – син Івана Кулаківського та дідусь Вадима. Скупий, як і всі в його родині, хотів вигнати бабусю і продати її житло, покинув свою дружину й онука.
Майже всі у родині Кулаківських були скупими, злими, підлими людьми. Вони заздрили, обманювали та коїли усіляке зло. Однак і самі ніколи не мали щастя.
Вид лірики — громадянська. Жанр — ліричний вірш. Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Римування: білий вірш. Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту: 1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?» 4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…» Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..» ХУДОЖНІ ЗАСОБИ: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»; метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»; риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»; асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»; порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».
Родина Кулаківських
Гордій Кулаківський – прапрадід Вадима, людина, через яку прокляли родину Кулаківських. Це був «ситий, з пишною чуприною, чоловік у кожусі», з рудою бородою та хитрими жовтими очима. Гордій хитрістю вмовив старосту Міщенка підписати пустий аркуш, а потім за підробленими документами «купив» усе майно місцевого дворянства. Через це люди прокляли його рід. Гордій був хитрим, скупим та жорстоким, навіть із власними дітьми. Помер, коли на нього впав з горища мішок із кукурудзою.
Фрол Кулаківський – син Гордія, рудий парубок. Застрелився з рушниці через необережність.
Франя Кулаківська – дочка Гордія, сестра Фрола та Якова, також руда. Довго не виходила заміж, поки завдяки зіллю не причарувала Корнія. Однак не мала щастя у шлюбі.
Яков Кулаківський – молодший син Гордія. Був надзвичайно скупим та грубим. Дружина і син голодували через його скупість. «Дружину свою голодом заморив, а сам удавився картоплиною на чужому обіді».
Васюня Кулаківський – син Якова. Скупий та грубий чоловік. Казав дружині Олені: «…при такому батечкові я гарно хитрувати й маскуватись навчився! Чи інакше мала б ти усе це добро?». Всі думали,що Василь загинув на війні. Проте насправді він втік із фронту та переховувався у підвалі 30 років.
Іван Кулаківський – син Василя. І він і його дружина померли молодими.
Катерина Кулаківська - дочка Василя. В ранньому дитинстві важко хворіла. Одного разу до їхньої оселі завітав старець-жебрак та попросив їжі. Він розповів, що для того, щоб дівчинка видужала, треба купити «на базарі якнайбільшого баняка, зваріть у ньому доброго борщу і нагодуйте всіх неімущих за здравіє раби Божої Катерини». Батьки все зробили й Катерина видужала. Вона була доброю, на відміну від інших Кулаківських. Ледь не померла у страшній пожежі. Саме Катерина була привидом, що з’являвся у квартирі поверхом нижче. Попередивши пожежу та врятувавши її, Софійка змогла зняти родове прокляття.
Толик Кулаківський – син Івана Кулаківського та дідусь Вадима. Скупий, як і всі в його родині, хотів вигнати бабусю і продати її житло, покинув свою дружину й онука.
Майже всі у родині Кулаківських були скупими, злими, підлими людьми. Вони заздрили, обманювали та коїли усіляке зло. Однак і самі ніколи не мали щастя.
Жанр — ліричний вірш.
Провідний мотив твору — письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість.
Римування: білий вірш.
Віршовий розмір: п’ятистопний ямб. Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:
1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено». 2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…» 3. «Куди мені податись у просторі?»
4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»
Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі. «То be or not to be?..»
ХУДОЖНІ ЗАСОБИ:
епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;
метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;
риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;
асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;
порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».