Іноді, замислюючись над цим питанням, ми не можемо дати чіткої відповіді, адже кожного разу наші життєві цінності та прагнення дещо змінюються.
Всі ми люди, всі ми різні, тому кожен сам для себе вирішує як же треба жити на землі. На мою думку, треба жити повноцінним життям, насолоджуватись кожним моментом та швидкоплинною миттю. Але і не треба забувати, що псуючи життя іншим, ти псуєш собі його також, бо всі ж знають про «ефект бумерангу». Краще-робити щось добре для всіх оточуючих, адже роблячи добро людям, стаєш щасливішим, і тим самим, покращуєш своє життя.
Отже, життя-це один великий момент, який важливо не проґавити, і який треба проживати з радістю та щастям
У вірші "Думи мої, думи" Шевченко розмірковує над філософським питанням про роль поета і поезії у суспільному житті. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє жалюгідне становище, пригніченість України.
За жанром вірш "Думи мої, думи" — зразок громадянської лірики..
Член Головного управління цензури О. Г. Тройницький зазначав, що у вірші "Думи мої, думи мої..." "слишком горько высказывается скорбь автора об уничтожении казачьей вольности, над могилой которой, по словам его, "Орел чорний сторожем літає", и грусть его на чужбине, т. е. на севере России, по родине его, Украине".
Свої вірші Т. Шевченко називав "думками", "думами". Сумуючи в Петербурзі за рідним краем, вболіваючи за його долю, страждаючи від того, що українці, и серед них і його рідні, перебувають у панській неволі, зазнають принижень та знущання, Шевченко підтримує своїх земляків словом, хоче їм нагадати про славні традиції козацької вольниці. Він захищає жебраків, покриток, усіх тих, кого ними не милувала, і сподівається, що "найдеться дівоче серце, карі очі, що заплачуть на сі думи", і тоді він буде щасливий. Своє палке слово поет посилає на захист скривджених, на славу своєї неньки України: "В Україну ідіть, діти, В нашу Україну". Своїми дітьми і квітами поет називає власні думки, які устали на папері сумними рядами". Поет страждає ще й від того, що його сльози "чуже поле полиливають", що помре він на чужині. Але надія на те, що його "діти" (вірші) дійдуть мі України і там знайдуть щиру правду, втішає поета.
Іноді, замислюючись над цим питанням, ми не можемо дати чіткої відповіді, адже кожного разу наші життєві цінності та прагнення дещо змінюються.
Всі ми люди, всі ми різні, тому кожен сам для себе вирішує як же треба жити на землі. На мою думку, треба жити повноцінним життям, насолоджуватись кожним моментом та швидкоплинною миттю. Але і не треба забувати, що псуючи життя іншим, ти псуєш собі його також, бо всі ж знають про «ефект бумерангу». Краще-робити щось добре для всіх оточуючих, адже роблячи добро людям, стаєш щасливішим, і тим самим, покращуєш своє життя.
Отже, життя-це один великий момент, який важливо не проґавити, і який треба проживати з радістю та щастям
У вірші "Думи мої, думи" Шевченко розмірковує над філософським питанням про роль поета і поезії у суспільному житті. У цій поезії автор вболіває за важку долю, злиденне життя кріпаків, їхнє жалюгідне становище, пригніченість України.
За жанром вірш "Думи мої, думи" — зразок громадянської лірики..
Член Головного управління цензури О. Г. Тройницький зазначав, що у вірші "Думи мої, думи мої..." "слишком горько высказывается скорбь автора об уничтожении казачьей вольности, над могилой которой, по словам его, "Орел чорний сторожем літає", и грусть его на чужбине, т. е. на севере России, по родине его, Украине".
Свої вірші Т. Шевченко називав "думками", "думами". Сумуючи в Петербурзі за рідним краем, вболіваючи за його долю, страждаючи від того, що українці, и серед них і його рідні, перебувають у панській неволі, зазнають принижень та знущання, Шевченко підтримує своїх земляків словом, хоче їм нагадати про славні традиції козацької вольниці. Він захищає жебраків, покриток, усіх тих, кого ними не милувала, і сподівається, що "найдеться дівоче серце, карі очі, що заплачуть на сі думи", і тоді він буде щасливий. Своє палке слово поет посилає на захист скривджених, на славу своєї неньки України: "В Україну ідіть, діти, В нашу Україну". Своїми дітьми і квітами поет називає власні думки, які устали на папері сумними рядами". Поет страждає ще й від того, що його сльози "чуже поле полиливають", що помре він на чужині. Але надія на те, що його "діти" (вірші) дійдуть мі України і там знайдуть щиру правду, втішає поета.