Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
Найчарівніший прояв любові — кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху? На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала : «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить» («Лісова пісня»). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя. Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу. Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті — річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються.
Скопійовано із сайту "Uatvory" http://www.uatvory.ru/2016/12/tvir-na-temy-kohannya-shchastia-chu-vyaznucia-bog-vid-yakoyi-zahovav-klyuchi.html
Всьо что мог
Объяснение:
Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя. Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників. Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бумагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика. Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати. Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему. У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд у царській Росії, його сваволю і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом. Образною, невимушеною розповіддю письменник створює типову яскраву картину царського суду. Діставши від Лисиці безглузду “бумагу” судді розпочали ще безглуздіший судовий процес: Давай вони його по-своєму судить Трохи не цілі сутки На суді «Ведмідь сердито став ревіть», «Вовки завили», Волові не дали й слова сказати на своє виправдання. Щоб картина тогочасного суду була повнішою і конкретнішою, автор використовує мову тодішніх судових документів: І так опреділили І приказали записать: «Понеже Віл признався попеластий. Що він їв сіно, сіль, овес і всякі сласті, Так за такі гріхи — його четвертувать…» Образи байки дуже прозорі і зрозумілі: Ведмідь і Вовки-хижаки уособлюють всесильних судових чиновників, які використовують суд для особистої наживи; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, ябеда і крутій, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — це образ трудящої, сумлінної, покірливої людини, несправедливо засудженої тільки тому, що на ній можна було поживитися хижакам.
Найчарівніший прояв любові — кохання. Це почуття знову й знову доводить, що без нього життя втрачає сенс. Кохання змінює людину, в її душі ніби розквітає чарівна квітка, яка своїм тонким ароматом заповнює кожну клітину; кохання дарує людині радість, гармонію — саме таким є ідеальне уявлення про це почуття. Та чи існує таке кохання? Чи кожна людина зустріне його на своєму шляху? На мою думку, кохання, у тому разі, коли воно дійсно справжнє, — це важке випробування. Таке почуття ніколи не покине людину, які б не були обставини. Йому байдужі відстань, час, вік, розставання. Не завжди можна ототожнити таке почуття із щастям. Навпаки, зазвичай воно приносить великі страждання, часто закінчується трагічно: смертю, в'язницею, божевіллям. Леся Українка писала : «Ні, то ти забула, яке повинно бути кохання справжнє! Кохання — як вода, — плавке та бистре; рве, грає, затягає й топить» («Лісова пісня»). Тому людина часто обминає своє справжнє кохання і знаходить буденність, у якій і проживає тихо та спокійно своє життя — без великого щастя, але й без великого горя. Більш примітивні люди взагалі не здатні на це піднесене почуття. Для них кохання — лише задоволення фізіологічних потреб. Хоча така «штучна» любов і здається стабільною, іноді вона закінчується дуже швидко, або навіть переходить у відразу та ненависть. Бо люди не можуть жити разом протягом тривалого часу, не маючи нічого спільного. Таким чином, виникають конфлікти, що неминуче ведуть до руйнування хиткого сімейного союзу. Трапляється й таке, що людина задля надбання матеріальних цінностей нехтує своїм справжнім коханням. Шлюб за розрахунком у сучасному житті — річ зовсім не рідкісна. Іноді ж навпаки — щире кохання стає неможливим через соціальну нерівність чи через інші життєві обставини, що його не стосуються.
Скопійовано із сайту "Uatvory" http://www.uatvory.ru/2016/12/tvir-na-temy-kohannya-shchastia-chu-vyaznucia-bog-vid-yakoyi-zahovav-klyuchi.html
Объяснение: