Проблематика твору «Гуси-лебеді летять» М. Стельмаха
Повість «Гуси-лебеді летять» - автобіографічна. У неї автор вклав спогади про власне дитинство, проведене у невеличкому селі на Вінниччині. Твір зображає життя простих українських селян у першій половині двадцятого сторіччя.
Головним героєм та оповідачем у творі виступає дев’ятирічний хлопчик Михайлик. Він розповідає про свої пригоди, радості та негаразди, знайо¬мить нас зі своєю родиною та друзями. Але його життя не здається сірим та буденним. Казкові деталі переплітаються з життєвими реаліями в єдину розповідь.
Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на до Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.
Поруч з Михайликом живуть різні люди. Деякі стають для нього взірцем доброти, вірності та щедрості. Такими виступають його рідні Дід, Бабуся, Батько й Мати, а також друзі та знайомі Люба, Мар’яна, дядько Себастьян та інші. Однак, навіть маленький хлопчик бачить і розуміє людську нечесність, жадібність та підступність. Вчинки Юхима Бабенка, родини священика, а також родичів його батька викликають у головного героя обурення.
Михайлик зростає серед чистої та прекрасної природи, він пасе конячину, збирає ягоди та гриби, допомагає матері по господарству. Він ві¬рить та водночас не вірить дядьку Миколі, що «знайшов перо жар-птиці», виглядає по левадах та садках літо, яке залишило по собі стиглі вишні та суниці.
Іншою проблемою, порушеною у творі, є проблема тісного переплетіння реального та казкового у дитячому світосприйнятті, його роль у становленні характеру дитини, формування ставлення до людей, подій та явищ. А крім цього, це й проблема впливу дитячих спогадів та вражень на подальше життя людини – чи будуть вони теплом відлунювати в душі?
Хоча життя у творі показане через призму дитячого сприйняття, автор не став прикрашати сувору дійсність тих важких часів. Тільки-но відлюту¬вала громадянська війна, і в лісах ще лишилися «бандити», як їх називає дядько Себастьян. Загинуло багато людей, і сама родина Михайлика теж постраждала. В країні лютує голод, з Херсонщини приходить виснажена жінка з дитиною. Родина Михайлика теж терпить нестатки та бідність. Хлопчик навіть не має власних чобіт, щоб вийти на вулицю.
Твір починається фразою: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Лебеді виступають символом щасливих дитячих років, що роблять світ навколо добрішим та світлішим. Автор і закінчує повість цим образом: «А лебеді летять... над моїм дитинством... над моїм життям!..»
Твір на тему безсмертя і добро. Bсі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи — в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого iснування людина повинна жити на природі, а не поза нею. Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько-людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від'їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько - не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, тай рятувати. Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки. Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді — й для моїх однолітків та наступних поколінь. Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах.. а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка ,,Тореадори з Васюківки''.
Повість «Гуси-лебеді летять» - автобіографічна. У неї автор вклав спогади про власне дитинство, проведене у невеличкому селі на Вінниччині. Твір зображає життя простих українських селян у першій половині двадцятого сторіччя.
Головним героєм та оповідачем у творі виступає дев’ятирічний хлопчик Михайлик. Він розповідає про свої пригоди, радості та негаразди, знайо¬мить нас зі своєю родиною та друзями. Але його життя не здається сірим та буденним. Казкові деталі переплітаються з життєвими реаліями в єдину розповідь.
Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на до Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.
Поруч з Михайликом живуть різні люди. Деякі стають для нього взірцем доброти, вірності та щедрості. Такими виступають його рідні Дід, Бабуся, Батько й Мати, а також друзі та знайомі Люба, Мар’яна, дядько Себастьян та інші. Однак, навіть маленький хлопчик бачить і розуміє людську нечесність, жадібність та підступність. Вчинки Юхима Бабенка, родини священика, а також родичів його батька викликають у головного героя обурення.
Михайлик зростає серед чистої та прекрасної природи, він пасе конячину, збирає ягоди та гриби, допомагає матері по господарству. Він ві¬рить та водночас не вірить дядьку Миколі, що «знайшов перо жар-птиці», виглядає по левадах та садках літо, яке залишило по собі стиглі вишні та суниці.
Іншою проблемою, порушеною у творі, є проблема тісного переплетіння реального та казкового у дитячому світосприйнятті, його роль у становленні характеру дитини, формування ставлення до людей, подій та явищ. А крім цього, це й проблема впливу дитячих спогадів та вражень на подальше життя людини – чи будуть вони теплом відлунювати в душі?
Хоча життя у творі показане через призму дитячого сприйняття, автор не став прикрашати сувору дійсність тих важких часів. Тільки-но відлюту¬вала громадянська війна, і в лісах ще лишилися «бандити», як їх називає дядько Себастьян. Загинуло багато людей, і сама родина Михайлика теж постраждала. В країні лютує голод, з Херсонщини приходить виснажена жінка з дитиною. Родина Михайлика теж терпить нестатки та бідність. Хлопчик навіть не має власних чобіт, щоб вийти на вулицю.
Твір починається фразою: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Лебеді виступають символом щасливих дитячих років, що роблять світ навколо добрішим та світлішим. Автор і закінчує повість цим образом: «А лебеді летять... над моїм дитинством... над моїм життям!..»
Оригинал http://ycilka.net/tvir.php?id=1025#ixzz4Rm3F4TJn