«Боже́ственна коме́дія» (італ. la Divina Commedia) — філософсько-фантастична поема Данте Аліг'єрі, його основний твір, вважається шедевром світової літератури, написаний тосканським діалектом.
У трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога, слідуючи спочатку за Вергілієм до місця, від якого його супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір, який є цілою енциклопедією знань середньовіччя, стоїть на вершині італійської поезії. Подорож поета трьома світами, що описана в «Комедії» — це символічний шлях людства в його прагненні до істини.
Зміст
1 Склад
2 Історія
3 Сюжет
3.1 Пекло
3.2 Чистилище
3.3 Рай
4 Структура
5 Ідея
6 Українські переклади
6.1 Історія українських перекладів
6.2 Список українських перекладів
7 Різне
8 Примітки
9 Джерела
10 Посилання
Склад
Твір має три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай», кожна по тридцять три пісні, хоча «Пекло» містить у собі ще одну додаткову пісню, загальна кількість яких, в результаті сто.
Поема має декілька шарів: це і особиста драма поета, і алегоричний опис історії Флоренції, і опис світу: в першій частині Данте розповідає про неорганічну природу, в «Чистилищі» — про живу природу, а свої метафізичні погляди викладає в «Раї».
Спершу твір мав назву «Комедія», епітет «божественна» вжив у своєму дослідженні про поему Данте «Argomenti in terza rima alla Divina Commedia» італійський письменник-гуманіст Джованні Бокаччо. З того часу поему публікують з назвою «Божественна комедія».
Історія
Називаючи свою поему «комедією», Данте використовує середньовічну термінологію: комедія, як він пояснює в листі до Кангранде, - будь-який поетичний твір середнього стилю зі страшним початком і благополучним кінцем, написаний народною мовою; трагедія - будь-який поетичний твір високого стилю із захоплюючим і спокійним початком і жахливим кінцем. Слово «божественна» не належить Данте, так поему пізніше назвав Джованні Боккаччо. Трагедією Данте не міг назвати свій твір лише тому, що всі жанри «високої літератури» писалися латинською мовою. Данте ж написав її рідною італійською мовою. Оскільки Італія впродовж багатьох століть була роздроблена на безліч дрібних князівств, на її території існувала велика кількість діалектів. Твір Аліг’єрі «Божественна комедія», написаний у 14 ст.став однією з основних причин того, що рідний для Данте тосканський діалект став основою літературної італійської мови. Поет працював над твором у 1307-1321 р.р. «Божественна комедія» - плід всієї другої половини життя і творчості Данте, поема опублікована у 1555 році у Венеції. У цьому творі найбільш повно відбився світогляд поета. Данте виступає тут як останній великий поет середніх віків, поет, який продовжує лінію розвитку феодальної літератури. Головний герой в 35 років прочинає шукати кохану. Її ім'я - Беатріче. Вона супроводжує Данте по Раю.
Сюжет
Згідно з католицькою традицією, потойбічний світ складається з пекла, куди навіки потрапляють засуджені грішники, чистилища - місце перебування грішників, що спокутують свої гріхи, і раю - обитель блаженних.
Данте деталізує це подання і описує устрій загробного світу, з графічною визначеністю, фіксуючи всі деталі його архітектоніки. У вступній пісні Данте розповідає, як він, досягнувши середини життєвого шляху, заблукав одного разу в дрімучому лісі і як поет Вергілій, врятувавши його від трьох диких звірів, які загородили йому шлях, запропонував Данте зробити мандрівку потойбіччям. Дізнавшись, що Вергілій посланий Беатріче, померлою коханою Данте, він без вагань слідує за поетом.
природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: "часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде".
але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.
у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів "подорож до моря". вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.
вірш "красо україни, подолля" — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено "хороші, красні села", "хати садками вкриті, срібним маревом повиті". останні два рядки строфи "коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі" нагадують шевченківські образи.
поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: "хвилюються лани золотії", "бори величаві, густії провадять таємну розмову". раптом виринають "ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі" вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя. вірш розпочинається і закінчується строфою:
красо україни, подолля!
розкинулось мило, !
здається, що зроду недоля,
що горе тебе не
та горе і недоля є. вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. і як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.
«Боже́ственна коме́дія» (італ. la Divina Commedia) — філософсько-фантастична поема Данте Аліг'єрі, його основний твір, вважається шедевром світової літератури, написаний тосканським діалектом.
У трьох частинах («Пекло», «Чистилище», «Рай») Данте описує свою мандрівку до Бога, слідуючи спочатку за Вергілієм до місця, від якого його супроводжує Беатріче, що уособлює милість Божу. Твір, який є цілою енциклопедією знань середньовіччя, стоїть на вершині італійської поезії. Подорож поета трьома світами, що описана в «Комедії» — це символічний шлях людства в його прагненні до істини.
Зміст
1 Склад
2 Історія
3 Сюжет
3.1 Пекло
3.2 Чистилище
3.3 Рай
4 Структура
5 Ідея
6 Українські переклади
6.1 Історія українських перекладів
6.2 Список українських перекладів
7 Різне
8 Примітки
9 Джерела
10 Посилання
Склад
Твір має три частини — «Пекло», «Чистилище», «Рай», кожна по тридцять три пісні, хоча «Пекло» містить у собі ще одну додаткову пісню, загальна кількість яких, в результаті сто.
Поема має декілька шарів: це і особиста драма поета, і алегоричний опис історії Флоренції, і опис світу: в першій частині Данте розповідає про неорганічну природу, в «Чистилищі» — про живу природу, а свої метафізичні погляди викладає в «Раї».
Спершу твір мав назву «Комедія», епітет «божественна» вжив у своєму дослідженні про поему Данте «Argomenti in terza rima alla Divina Commedia» італійський письменник-гуманіст Джованні Бокаччо. З того часу поему публікують з назвою «Божественна комедія».
Історія
Називаючи свою поему «комедією», Данте використовує середньовічну термінологію: комедія, як він пояснює в листі до Кангранде, - будь-який поетичний твір середнього стилю зі страшним початком і благополучним кінцем, написаний народною мовою; трагедія - будь-який поетичний твір високого стилю із захоплюючим і спокійним початком і жахливим кінцем. Слово «божественна» не належить Данте, так поему пізніше назвав Джованні Боккаччо. Трагедією Данте не міг назвати свій твір лише тому, що всі жанри «високої літератури» писалися латинською мовою. Данте ж написав її рідною італійською мовою. Оскільки Італія впродовж багатьох століть була роздроблена на безліч дрібних князівств, на її території існувала велика кількість діалектів. Твір Аліг’єрі «Божественна комедія», написаний у 14 ст.став однією з основних причин того, що рідний для Данте тосканський діалект став основою літературної італійської мови. Поет працював над твором у 1307-1321 р.р. «Божественна комедія» - плід всієї другої половини життя і творчості Данте, поема опублікована у 1555 році у Венеції. У цьому творі найбільш повно відбився світогляд поета. Данте виступає тут як останній великий поет середніх віків, поет, який продовжує лінію розвитку феодальної літератури. Головний герой в 35 років прочинає шукати кохану. Її ім'я - Беатріче. Вона супроводжує Данте по Раю.
Сюжет
Згідно з католицькою традицією, потойбічний світ складається з пекла, куди навіки потрапляють засуджені грішники, чистилища - місце перебування грішників, що спокутують свої гріхи, і раю - обитель блаженних.
Данте деталізує це подання і описує устрій загробного світу, з графічною визначеністю, фіксуючи всі деталі його архітектоніки. У вступній пісні Данте розповідає, як він, досягнувши середини життєвого шляху, заблукав одного разу в дрімучому лісі і як поет Вергілій, врятувавши його від трьох диких звірів, які загородили йому шлях, запропонував Данте зробити мандрівку потойбіччям. Дізнавшись, що Вергілій посланий Беатріче, померлою коханою Данте, він без вагань слідує за поетом.
Пекло
Докладніше: Пекло (Божественна комедія)
ответ:
природа відігравала особливу роль у житті і творчості лесі українки. весна, літо, осінь, зима — це не просто пори року, що змінюють одна одну. весна для хворої на туберкульоз кісток лесі була передвісником тепла, надією на одужання. у багатьох її творах звучить мотив весни, її цілющого впливу на всіх і на все.
літо —, це сонце, тепло, ласкавий вітерець. улітку леся почувала полегшення, хвороба неначе відступала, а настрій був бадьорий;
осінь і зима приносили з собою дощі, холоднечу, слабування і нові поразки у боротьбі з туберкульозом. але негода ніяк не впливала на творчу активність поетеси. якось вона у листі написала: "часто у поетів настрій поетичний залежить від погоди — одні найбільше пишуть навесні, в чудову погоду, другі можуть писати тільки під час осінніх дощів, у мене ж сей настрій залежить най більш від того, яка погода в душі, і я пишу найбільше в ті дні, коли на серці негода, тоді чогось швидше робота йде".
але ніяка негода не впливала на прояв любові поетеси до рідного краю. з ніжністю писала леся українка про ліси і озера волині, синій дніпро, південні степи україни, чудові карпати і мінливу красу чорного моря.
у 1888 році леся українка вперше їде до моря і свої враження від мандрівки описує у ліричному циклі із дев'яти творів "подорож до моря". вірші цього циклу нагадують щоденник, у якому поетеса занотовує побачене і неначе веде читача від луцька до одеси.
вірш "красо україни, подолля" — третій вірш циклу. перед читачем розгортається картина, на якій зображено "хороші, красні села", "хати садками вкриті, срібним маревом повиті". останні два рядки строфи "коло сел стоять тополі, розмовляють з вітром в полі" нагадують шевченківські образи.
поїзд їде далі, і розгортаються нові картини: "хвилюються лани золотії", "бори величаві, густії провадять таємну розмову". раптом виринають "ярочки зелененькі, стежечки по них маленькі, перевиті, мов стрічечки, збігаються до рі" вірш написано так, що складається враження присутності читача в подорожі. краєвиди змінюються так швидко, наче їдеш у поїзді і спостерігаєш за природою із вікна.
зовнішня краса поділля чарує, але вона не заступає народного горя. вірш розпочинається і закінчується строфою:
красо україни, подолля!
розкинулось мило, !
здається, що зроду недоля,
що горе тебе не
та горе і недоля є. вони поки що приховані розкішними барвами літньої природи; села хороші, красні тільки здалеку. убогі хатки укриті садками, ніби срібним маревом. і як же не хочеться розвіювати ілюзорну ідилію. нехай швидше летить поїзд, нехай на довше збережеться мажорний настрій, адже попереду лесю чекає тяжке життя, сповнене болю і страждань, від яких ні втекти, ні заховатися.
объяснение: