Оповідь у творі ведеться від імені головного героя — хлопчика Михайлика. Це сам Михайло Панасович Стельмах у дитячі роки. Дитинство письменника припало на нелегкі 20-ті роки XX століття, коли відбувалося становлення нової держави, яке супроводжували холод, голод і злидні. Михайлик розповідає про своє життя й переживання, про своє ставлення до всього, що він бачить навколо, свідком й учасником чого доводиться бути йому самому. Образ Михайлика розкривається різними засобами: це і самохарактеристика, і розповідь інших про вчинки героя, про ставлення до нього батьків, дядька Себастьяна тощо. Михайлик дуже любить казки та легенди, які розповідають йому дідусь Дем’ян та бабуся. Мабуть, тому світ навколо іноді здається хлопцю чарівною казкою: зорі у високому небі, запах жита в полі та різних трав у лісі, перепілка в житі й дятел на старій груші. Хлопець шанує й оберігає природу, тонко відчуває її красу.З великою любов’ю та пошаною герой описує людей, які прищепили йому любов до праці, книги, добра й краси в житті: це батько та мати, бабуся з дідусем, дядько Себастьян. Ці неосвічені, бідні люди мали найголовніше — великі душі й добрі серця. Ми розуміємо, що саме родина сформувала з хлопця чесну, працьовиту, порядну людину, а нестатки навчили співчувати чужому горю (пригадаймо хоча б епізод, коли Михайлик допомагає голодній жінці з дитиною, віддаючи їм гарбузове насіння).Михайлик — допитлива дитина, любить навчатися, читати. Він перечитував усе, що тільки потрапляло під руку, навіть прочитав книжку з дивною назвою «Космографія». Згодом і сам вирішує стати письменником. Спочатку Михайлик багато перечитав книжок, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.Але Михайлик — не якась там ідеальна дитина: він дуже жвавий, веселий, непосидючий, любить розважатися й бешкетувати з друзями, спілкуватися з подружкою Любою. «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді» — так починається повість. Цим образом вона й завершується. Гуси-лебеді — своєрідний символ дитинства, який осяює все доросле життя людини: «Гуси-лебеді летять … над моїм дитинством, … над моїм життям!»
Інспектор Варніке приїхав на місце події. Я племінник загиблого-представився молодий чоловік.Я йому давно казав що його захоплення цими гидотними тварюками погано кінчиться.Но тут він перевершив сам себе.Мало того шо весь наш дім набитий всякою гадостю-жабами,ужами,зміями, а недавно він привіз з Південої Америки саму справжню отруйну змію-Boa constrictor.Він знаєте,зоолог,працює в зоопарку.Змію він привіз із зоопарку,і все ніяк не міг з нею розлучитися.І це бачите як все печально закінчилось. - як ж це могло статися?-спитав Варніке -я не знаю.Я спав в своїй кімнаті.Ранком я встав і пішов на вулицю прогулятися.Тут я замітив що в кімнаті лядька горить світло.Це мене здивувало.Я повернувся,заглянув в кімнату і побачив що дядько сидить за столом і спить.Я підійшов розбудити його,і тут я побачив лежачу на підлозі змію.Похоже мій дядько заснув,змія якось вибралась з клітки,залізла на стіл і вкусила його за руку.Я зразу побачив сліди вкусу.Змію я зразу вбив. -дайте мені будь-ласка предмет яким ви нанесли ранку що імітувала укус змії.І йдіть зі мною,я підозріваю вас в вбивстві. Племінник не врахував що Boa constrictor не змія а удав а удав не кусає свою жертву а душить що відомо кожному зоологу.До того ж удави не нападають на людей.
Читать полностью: http://tvori.com.ua/poetichna-rozpovid-pro-ditinstvo-za-povistyu-gusi-lebedi-letyat/#ixzz3uxwHPQSb