Як свідчать сучасники, восени 1862 року на одній з вечірок у Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню, у якій згадувався цар Душан і в приспіві були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (або «срб се бије и крв лије за своју слободу…»). Чубинському пісня дуже сподобалася, і він раптом подався в іншу кімнату, а через півгодини вийшов звідти з готовим текстом пісні «Ще не вмерла Україна», яку тут же проспівали на сербський мотив. Деякі дослідники вважають, що на написання також вплинули мотиви мазурки ”Єще Польска нє зґінела”, яка згодом стала польським гімном. «Марш Домбровського» на той час був популярним серед народів, що боролися за незалежність (уже за кілька місяців після написання вірша Чубинського, почалося січневе повстання). Зокрема, на мотив цієї польської пісні словацький поет Само Томашек написав пісню «Гей, Слов’яни», що була гімном Югославії у 1944-2003 роках. Інша відома версія цієї пісні — болгарська «Шуми Марица», яка стала гімном Болгарії у 1886—1944 роках.
Історія людства завжди відтворювалась народом у своїх піснях, які наші неписьменні пращури передавали з покоління в покоління. Тому історію кожного народу можна вивчати не тільки по підручниках, але й за народними піснями. Якщо в країні були складні та важкі часи, то й пісні були протяжні та задумливі, з дуже точним описом стану людей у ті часи. Іх виконували народні пісняри, мандруючи по країні. А як наступали часи процвітання та миру, народ співав веселих та грайливих пісень, не цураючись кусючих виразів. Коли гуляли гучні весілля, люди співали красивих обрядових пісень, славлячи молодих та їхніх батьків. По нарожденню дитини матері співали їм колискових пісень та пісні-обереги, щоб захистити дитинку від напасті та хвороб.
Історія людства завжди відтворювалась народом у своїх піснях, які наші неписьменні пращури передавали з покоління в покоління. Тому історію кожного народу можна вивчати не тільки по підручниках, але й за народними піснями. Якщо в країні були складні та важкі часи, то й пісні були протяжні та задумливі, з дуже точним описом стану людей у ті часи. Іх виконували народні пісняри, мандруючи по країні.
А як наступали часи процвітання та миру, народ співав веселих та грайливих пісень, не цураючись кусючих виразів. Коли гуляли гучні весілля, люди співали красивих обрядових пісень, славлячи молодих та їхніх батьків. По нарожденню дитини матері співали їм колискових пісень та пісні-обереги, щоб захистити дитинку від напасті та хвороб.