Моральний урок дідів з оповідання О. Довженка „Ніч перед боєм” для молодих бійців полягав у тому, що *

мужньо витримали знущання ворогів і не видали партизанів
зробили засідку й побили багато ворогів
вони попалили всі човни й зірвали ворогові переправу
перевернули човни й загинули разом із ворогами
Кого діди Платон і Савка ставили за приклад бійцям, що відступали? *

своїх синів
Гонту, Залізняка
Кармалюка
самих себе
Кульмінацією у творі Н. Бічуї „Шпага Славка Беркути” є *

поєдинок на шпагах Юлька та Славка
спізнення Славка на театральну виставу до Лілі
суд над Славком
привід хлопця, який назвався Вернутою, до дитячої кімнати міліції
У невинуватість Славка вірили *

тренер, Лілі
Стефко та Юлько
інспектор дитячої кімнати міліції, Надія Григорівна
класний керівник і директор школи
Кінь Шептало з оповідання В. Дрозда пишався *

тим, що його любив конюх і підгодовував смачненьким
своєю силою, красою, незвичайністю
тим, що він був чемпіоном з бігу
своїми предками — цирковими кіньми
Молоді бійці з оповідання О. Довженка перед своїм першим боєм запитали в командира Петра Колодуба *

звідки він бере мужність і сили
чому не можна відступати Г що робити при пораненні
що робити, коли ворога набагато більше й він краще озброєний
Дід Платон з оповідання О. Довженка „Ніч перед боєм” лаяв відступаючих наших бійців *

за те, що забувають писати листи своїм рідним
за боягузтво, невміння та небажання захищати рідну землю
за невміння маскуватися, рити окопи
за невміння користуватися зброєю, влучно стріляти
Особливостями композиції повісті Н. Бічуї „Шпага Славка Беркути” є *

введення казкових, фантастичних елементів
зміщення часових площин, різнобічний показ героїв, заглиблення у психологію
наявність оповідача, розповідь ведеться від першої особи
наявність багатьох відступів, листів, снів
Юлько Ващук, герой твору Н. Бічуї „Шпага Славка Беркути”, розчарувався у своєму батькові через те, що *

батько часто сварився з мамою Юлька
той скористався чужою працею, видавши її за свою
не підтримував його захоплення музикою, малюванням
той збирався до міліції заявляти на Славка за поранення
Найбільше кінь Шептало не любив *

битися, штовхатися біля кормушки
возити важкі вантажі — дрова, цеглу
їздити на базар, крутити колесо
ходити з усіма кіньми на водопій
Кому з героїв оповідання О. Довженка "Ніч перед боєм" належать ці слова:"Тікаєте, бісові сини?... Багато ж я вас перевіз. Ой багато, та здорові все, тамолоді, та все – перевези та перевези… " *

Петрові Колодубу;
вану Дроботу.
діду Платону;
діду Савці;
Події, описані у творі «Шпа­га Славка Беркути», відбуваються у *

Одесі
Львові
Харкові
Києві

ЩЕДРИЙ ВЕЧIР

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.

Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —

лiто,

лiтечко!..

Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.

А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..

Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:

— Вставай, Михайлику, вставай.

— Ма-мо, iще одну крапелиночку...

— Струси цю крапелиночку.

— Ой...

— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?

— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.

Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.

На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —

лiто,

лiтечко!

Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!

Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...

Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.

Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза

Цього літа я читала багато книжок,але найбільше мені сподобалася книга Всеволода Нестайка «Тереодори з Васюківки». Це пригодницька книжка, яка розповідає про двох друзів, Яву Реня (Іван Рень) І Павлушу Завгороднього, та їхні пригоди. Ця книжка мене багато чому навчила, зокрема, як бути справжнім другом. Мій улюблений розділ в цій книзі «Тереодори із Васюківки», а улюблена розповідь про те, як Ява відправився на безлюдний острів і його друг Павлуша назвав його Робінзоном Кукурузо. Тому що я ніби читаю одразу дві книги «Тереодори із Васюківки» і «Робінзон Крузо». Найбільше мені запам’ятався третій розділ цієї книжки, тому що там Ява і Павлуша посварились, але незважаючи на це, коли в їхньому селі була повінь,то Павлуша врятував Яву від загибелі. В той день Ява поліз в затоплений будинок баби Мокрини, яка дуже вірила в Бога і в неї була цінна ікона. І коли хлопець потрапив у хату, він за щось зачепився і ніяк не міг вибратись. Хлопець захлинався і втрачав свідомість, але тільки Ява закрив очі, як на до йому прийшов Павлуша.
Це був вияв справжньої дружби, коли хлопець готовий був заради друга віддати навіть власне життя. Коли повінь скінчилась, вони разом із Павлушею повертались додому. Ява зрозумів, що пошкодив ногу, та друг не залишив його у біді, а поміг дійти додому. Привів медсестру, хоча після повені це було дуже важко зробити, тому що багато людей потребували до Павлуша майже не відходив від Яви, аж поки друг не видужав.
Усі розділи і розповіді цікаві по-своєму. «Тереодори з Васюківки» дуже цікава і захоплююча книга. Рекомендую, ні, навіть закликаю: прочитайте цю книгу! Повірте, ви багато зрозумієте про дружбу, посмієтеся разом із Явою і Павлушею, разом з ними переживете всі пригоди, так як це сталося зі мною.