Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.
1.Головним героєм є Івась.Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він покинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».
2.
Головним героєм твору є хлопчик із лянської сім’ї Івась. Його доля дивним чином переплітається із долею малень Сосонки, яку вони разом із батьком повезли до міста на торговище. Селяни, спродавши деревце у дім до панів, самі стають свідками негідного лоЛ водження із Сосонкою. Багатій родині жива істота була лише тимчасовою забавкою, іграшкою, котру покинули менш ніж за добу. Бундючні паненята, які не ці-і нують нічийого життя, які просто не навчені поважати людську працю, цікавляться лише подарунками, а не лісовою красунею, на якій вони знаходять улюблені соло- доші. Дуже прикро чути плач залишеної на подвір’ї Сосонки, що поволі вмирає. Івасик допомагає деревцю, підбирає його і відвозить додому. Тут Сосонка відчуває себе потрібною людям. Новорічна красуня дарує родині радість.
Та невдовзі сам Івасик потрапляє у таку саму халепу, як і Сосонка. Забраний; до панського дому, він однаково запишається покинутим і приігиженим. Пани одразу ж забувають про добро, яке їм зробили інші. Єдиним виходом для Івасика стає втеча. Цей мужній хлопчина крізь сніжну ніч не побоявся іти додому. Але знову горе – він заблукав. На щастя, Сосонка – його добрий друг – не забуває; добрих справ і підказує дорогу хлопчикові. Не потрібні ніякі гроші, не потрібні достатки, коли ти в неволі або принижений. Найкраще щастя – це людяне ставлення і повага, нехай навіть до деревця. Сосонка та Івась допомагають одне одному. Хотілося б, щоб усі люди були добрі й завжди виручали ближніх.
Цей вірш із циклу «В казематі» є, мабуть, найпопулярнішим поетичним твором, написаним українською мовою. Його часто цитують з пам’яті, існує кілька пісень на ці слова, й словосполучення «садок вишневий» є таким самим стереотипом українства, як і «гречкосії», «моя хата скраю» чи «хитрий хохол». «Заповіт», перекладений на десятки мов, вважається ніби «візитною карткою» Шевченка, але на відміну від апокаліптичного «Як умру, то поховайте», опис погідних травневих сутінків в українському селі є твором набагато інтимнішим, справжнім втіленням глибинного народного ідеалу життя, наповненого красою, вільною працею та небуденним змістом. Але популярність має й свої недоліки. Обидва вірші є набагато ґрунтовнішими й цікавішими, ніж те, як ми їх дуже часто трактуємо.
1.Головним героєм є Івась.Головний герой твору Івась переживає радість і захоплення. А коли він покинув рідний дім, то охопили його і смуток, і страх, і розпач: «Був він Івась, а то став уже «Ванька»… Одно слово, за попихача в усіх». Не витримав Івась чужої хати. Втік він додому, де його відігріли. Там його нагодували, ніхто не бив. Адже недаремно кажуть у народі: «Ліпше своя хата, ніж чужі палати».
2.
Головним героєм твору є хлопчик із лянської сім’ї Івась. Його доля дивним чином переплітається із долею малень Сосонки, яку вони разом із батьком повезли до міста на торговище. Селяни, спродавши деревце у дім до панів, самі стають свідками негідного лоЛ водження із Сосонкою. Багатій родині жива істота була лише тимчасовою забавкою, іграшкою, котру покинули менш ніж за добу. Бундючні паненята, які не ці-і нують нічийого життя, які просто не навчені поважати людську працю, цікавляться лише подарунками, а не лісовою красунею, на якій вони знаходять улюблені соло- доші. Дуже прикро чути плач залишеної на подвір’ї Сосонки, що поволі вмирає. Івасик допомагає деревцю, підбирає його і відвозить додому. Тут Сосонка відчуває себе потрібною людям. Новорічна красуня дарує родині радість.
Та невдовзі сам Івасик потрапляє у таку саму халепу, як і Сосонка. Забраний; до панського дому, він однаково запишається покинутим і приігиженим. Пани одразу ж забувають про добро, яке їм зробили інші. Єдиним виходом для Івасика стає втеча. Цей мужній хлопчина крізь сніжну ніч не побоявся іти додому. Але знову горе – він заблукав. На щастя, Сосонка – його добрий друг – не забуває; добрих справ і підказує дорогу хлопчикові. Не потрібні ніякі гроші, не потрібні достатки, коли ти в неволі або принижений. Найкраще щастя – це людяне ставлення і повага, нехай навіть до деревця. Сосонка та Івась допомагають одне одному. Хотілося б, щоб усі люди були добрі й завжди виручали ближніх.