Н. Сингаевский "Родительское поле"анализ этого стиха анализ этого стиха Родительское поле"

Тихое родительское поле

по полесским селом розляглось.

Все ждет кого-то,

не дождется кого-то.

Слышит шаги хозяина,

слышит прикосновение руки.

И засевом его

наливаются до краев колоски.

Наливаются

солнцем, ветрами, теплом,

исконным,

живым, бессмертным зерном.

Раннее родительское поле

с детства нам до работы пришлось.

Все ждет кого-то,

не дождется кого-то.

Сіячеве дыхания

оно слышит ежедневно.

Тот, кто потом оросил его,

тот в поля родня.

Тот, кто слушал его

от росы - до зари -

пахари, сеятели,

а в жатву - все как есть - жниварі.

Все от поля,

от кома земли, от зерна,

всех объединяет хлеб

и забота одна.

Древнее отеческое поле,

сколько пота за возраст напилось.

Все ждет кого-то,

не дождется кого-то.

Хлебороб его потом не раз поливал

чаяния души,

языков отборное зерно,

в пашню висівав.

И оно прорастало,

ибо в нем, как искра, жаріла душа,

и живого зернышка

не коснулась засуха-ржавчина.

Родительское поле хлебное

и мне пізнавать пришлось.

Все ждет кого-то,

не дождется кого-то.

Вместе с отцом сюда

я мальчишкой пришел.

Сколько лет пролетело,-

я сегодня здесь вновь.

Отец как-то вечером,

словно с поля, ушел из жизни.

Чувствую и до сих пор

его думы-заботы,

его потери-скорби,

его зерна-чутье

Щедрое родительское поле,

о, сколько знало ты грома и гроз.

Все ждет кого-то,

не дождется кого-то.

Борозда осталась -

за горизонт, за облака легла.

Жаворонок сеет лучи,

как умелый сеятель, из-под крыла.

Здесь мне, как и птицы,-

все знакомо в родном краю.

В борозде,

в зерне,

в колоссі

я родительский следует познаю.

Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.

Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.

Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.

Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.

Мав він вдачу теплу й щиру.

На мою думку, читаючи про таких різних людей, читача цікавитиме чим закінчиться їхнє протистояння.

Портрет Цар Плаксій Лоскотон

Ставлення до людей Так що в царстві тому скрізь вистачало плачу й сліз. Тільки де він появлявся, зразу плач там припинявся, і приходив до усіх голосний та щирий сміх.

У чому була сила впливу на людей Цар любив, як плачуть діти, бо любив їх сльози пити Коли всіх колише сон, йшов собі в бідняцькі хати їхніх діток розважати.

Життєва позиція Хай із ними день при дні плачуть всі в країні діти, Бо сміятись і радіти У моєму царстві — ні Він як прийде, залоскоче, То сміється, хто й не хоче.