Розглянувши фольклорно-міфологічну систему «Лісової пісні» у контексті світових міфів, автор йде далі від своїх попередників у розшифруванні скомплікованої символіки твору. І все ж в цілому проблема синтезу засобів художнього мислення автора та фольклорно-міфологічної структури у драмі-феєрії Лесі Українки не знайшли достатнього висвітлення. Причиною є багатоаспектність проблеми вивчення джерел Лесиного шедевру: у сферу наукового обігу потрапляють нові матеріали, удосконалюється методологія дослідження. Оскільки цей унікальний твір Лесі Українки виник внаслідок синтезу досягнень рідної культури, книжної та уснопоетичної, і світової літератури, а також внутрішньої художньої еволюції автора, то для глибшого й повнішого розуміння його тексту та мікрообразів пропонуємо таку систематизацію джерел:
Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.
Объяснение:
Пантелеймон Куліш «Чорна рада»
«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,
розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).
Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –
славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса
Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.
Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм
сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.
Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський
двобій, запорозький суд, кара.
Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.
Кульмінація – сама рада
Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.
Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі
Історична основа
Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні
розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної
ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й
обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,
були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною
радою.
Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за
гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають
представники різних політичних орієнтацій.
На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник
польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні
козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима
Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в
Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд
не затвердив цього обрання.
Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної
України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він
утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі
розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові
верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого
царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на
словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був
обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його
прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику
козацької старшини.
Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного
селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.
Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її
ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної
системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між
претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи
феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.