тарас шевченко, з'явився на світ 25 лютого 1814 року (9 березня за новим календарем). він був третьою дитиною в сім’ї кріпаків, що проживали в селі моринці, київської губернії. в сімейних переказах, які малий тарас надовго запам’ятав, розповідали також про дідусів та прадідів, котрі служили запорожцями, й воювали у визвольних війнах xvii–xviii століть.
батько григорій, та мати катерина працювали на панщині, тож доглядала малого поєта сестра катерина. розповідали, що юна катерина часто лишала тараса самого. посадить бува малого в якусь ямку, та й побіжить до подруг. аж як із поля повертається череда – підбіжить назад, а малеча плаче й руки до неї тягне.
в 1816 році шевченкова сім’я переїхала до села керелівка, малої батьківщини тарасового батька. більшість дитинства тараса пройшла в цьому селі, там народилися й його сестри ярина та марійка.
розповідали, що малий тарас якось зник, а потім приїхав разом з чумаками. і того ж вечора розказував брату що бачив стовпи, які тримають небо там де сонце сходить.
тарас шевченко любив ходити до діда, котрий часто розповідав про ів, про залізняка чи гонту. ті часи, коли горіли селянська родина. картина шевченка.панські хати, потім виражалися в снах тараса, та його творах.
у 8 років тарас тевченко подався вчитися грамоти в тамтешнього дяка. в той же час вперше ознайомився з творчістю українського філософа – григорія сковороди. приблизно тоді ж було створено картину «коні. солдати»
в 1823 мати тараса – катерина шевченко померла, й йому прийшлося покинути школу, щоб доглядати за меншими. коли ж батько знову одружився (того ж року), в хаті почалися часті сварки. мачуха-вдовиця погано ставилася до чужих дітей, бо ж свої мала.
згодом, від другого шлюбу батька народилася ще одна сестра – марія. а невдовзі (всього рік потому) григорій шевченко заслаб та помер. мачуха переїхала назад до моринців.
тарас повернувся до школи, куди прислали нового дяка - богорського. той був дуже вчений, але лютий п’яниця. ставився до тараса він вкрай погано, хлопчина більше працював на дяка ніж вчився, але все одно був часто битий. не витримавши знущань малий шевченко втік від богорського, й подався на пошуки вчителя маляра. по декілька днів він у вчителів з навколишніх сіл, до яких наймався в наймити. в той же час, тарас познайомився з першим коханням - оксаною, дівчиною яка була йому подругою, і яку він часто з теплотою згадував, в тому числі й в своїх творах.
ответ: Олекса Петрович Стороженко (24 листопада 1806[2], с. Лисогори — 18 листопада 1874, хутір Тришин, Берестейський повіт, тепер Берестя, Білорусь) — український письменник, етнограф, драматург. За професією слідчий-криміналіст, військовий.
Народився 24 листопада 1806 у с. Лисогори Борзенського повіту (нині Южненська сільська рада Ічнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, відставного поручика Петра Стороженка.
Козацький рід Стороженків відомий з XVII ст.; відомості про його представників є в гетьманських універсалах і документах Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Представників роду можна знайти серед козацької старшини Гетьманщини, які володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині[3].
Прямі предки письменника служили у Прилуцькому полку: Іван Стороженко, полковник Прилуцький (1687—1693); прапрадід — Андрій Іванович Стороженко, сотник Ічнянський (1700—1715); прадід — Григорій Андрійович Стороженко, сотник Ічнянський (1715—1741); дід — Данило Григорович Стороженко, сотник Іваницький (1764—1770).[4].
Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської імператорської армії, зокрема, батько письменника — Петро Даниилович Стороженко — 18 років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі і штурмі Хотина (1787).[4]
Стороженки мали родинні зв'язки з Милорадовичами, Полуботками, Горленками[4]. Олекса Стороженко приходився далеким родичем (троюрідним дідом по жіночій лінії) Левку Миколайовичу та Дмитру Миколайовичу Ревуцьким[4][5].
В 1785 році Стороженки отримали дворянство, і були записані в І частину Дворянської родовідної книги Чернігівського намісництва.
тарас шевченко, з'явився на світ 25 лютого 1814 року (9 березня за новим календарем). він був третьою дитиною в сім’ї кріпаків, що проживали в селі моринці, київської губернії. в сімейних переказах, які малий тарас надовго запам’ятав, розповідали також про дідусів та прадідів, котрі служили запорожцями, й воювали у визвольних війнах xvii–xviii століть.
батько григорій, та мати катерина працювали на панщині, тож доглядала малого поєта сестра катерина. розповідали, що юна катерина часто лишала тараса самого. посадить бува малого в якусь ямку, та й побіжить до подруг. аж як із поля повертається череда – підбіжить назад, а малеча плаче й руки до неї тягне.
в 1816 році шевченкова сім’я переїхала до села керелівка, малої батьківщини тарасового батька. більшість дитинства тараса пройшла в цьому селі, там народилися й його сестри ярина та марійка.
розповідали, що малий тарас якось зник, а потім приїхав разом з чумаками. і того ж вечора розказував брату що бачив стовпи, які тримають небо там де сонце сходить.
тарас шевченко любив ходити до діда, котрий часто розповідав про ів, про залізняка чи гонту. ті часи, коли горіли селянська родина. картина шевченка.панські хати, потім виражалися в снах тараса, та його творах.
у 8 років тарас тевченко подався вчитися грамоти в тамтешнього дяка. в той же час вперше ознайомився з творчістю українського філософа – григорія сковороди. приблизно тоді ж було створено картину «коні. солдати»
в 1823 мати тараса – катерина шевченко померла, й йому прийшлося покинути школу, щоб доглядати за меншими. коли ж батько знову одружився (того ж року), в хаті почалися часті сварки. мачуха-вдовиця погано ставилася до чужих дітей, бо ж свої мала.
згодом, від другого шлюбу батька народилася ще одна сестра – марія. а невдовзі (всього рік потому) григорій шевченко заслаб та помер. мачуха переїхала назад до моринців.
тарас повернувся до школи, куди прислали нового дяка - богорського. той був дуже вчений, але лютий п’яниця. ставився до тараса він вкрай погано, хлопчина більше працював на дяка ніж вчився, але все одно був часто битий. не витримавши знущань малий шевченко втік від богорського, й подався на пошуки вчителя маляра. по декілька днів він у вчителів з навколишніх сіл, до яких наймався в наймити. в той же час, тарас познайомився з першим коханням - оксаною, дівчиною яка була йому подругою, і яку він часто з теплотою згадував, в тому числі й в своїх творах.
ответ: Олекса Петрович Стороженко (24 листопада 1806[2], с. Лисогори — 18 листопада 1874, хутір Тришин, Берестейський повіт, тепер Берестя, Білорусь) — український письменник, етнограф, драматург. За професією слідчий-криміналіст, військовий.
Народився 24 листопада 1806 у с. Лисогори Борзенського повіту (нині Южненська сільська рада Ічнянського району Чернігівської області) в сім'ї дрібного поміщика, відставного поручика Петра Стороженка.
Козацький рід Стороженків відомий з XVII ст.; відомості про його представників є в гетьманських універсалах і документах Генеральної військової канцелярії XVIII ст. Представників роду можна знайти серед козацької старшини Гетьманщини, які володіли чималими маєтками в Україні, зокрема на Полтавщині[3].
Прямі предки письменника служили у Прилуцькому полку: Іван Стороженко, полковник Прилуцький (1687—1693); прапрадід — Андрій Іванович Стороженко, сотник Ічнянський (1700—1715); прадід — Григорій Андрійович Стороженко, сотник Ічнянський (1715—1741); дід — Данило Григорович Стороженко, сотник Іваницький (1764—1770).[4].
Пізніше Стороженки відомі як офіцери російської імператорської армії, зокрема, батько письменника — Петро Даниилович Стороженко — 18 років служив у війську, брав участь у російсько-турецьких війнах, в облозі і штурмі Хотина (1787).[4]
Стороженки мали родинні зв'язки з Милорадовичами, Полуботками, Горленками[4]. Олекса Стороженко приходився далеким родичем (троюрідним дідом по жіночій лінії) Левку Миколайовичу та Дмитру Миколайовичу Ревуцьким[4][5].
В 1785 році Стороженки отримали дворянство, і були записані в І частину Дворянської родовідної книги Чернігівського намісництва.
Объяснение: