Надійка - ніжна, добра, співчутлива. Етап у житті Степана: зв'язок із селом. Причина розриву: він знищує її, щоб забути село. Тамара Василівна (Мусінька) - досвічена, жертовна, приречена. Етап у житті Степана: опора у великому місті. Причина розриву: потрібна міська жінка для нового положення у місті. Зоська - енергійна, жвава, жертва. Етап у житті Степана: самоствердження, пристосування до нового життя. Причина розриву: принижуючи Зоську досягає мети і підкорює місто. Рита - загадкова, творча, інтелігентна. Етап у житті Степана: усвідомлення перемоги, нові досягнення у місті. Залишаються разом.
Кобзареве слово "живе" На мій погляд, кобзареве слово дійсно "живе", причому у двох сенсах одночасно. По-перше, поезії Тараса Григоровича Шевченка - нашого Кобзаря - є живими, бо беруть за душу. Героям його віршів завжди співчуваєш. Читаючи поезії Шевченка, я ніби чую голос самого Кобзаря - людини, яка дуже любила свій народ і прагнула кращої долі для нього. Образи шевченківських поезій теж живі: легко повірити, що він писав про реальних живих людей. По-друге, хоча поезії Шевченка були написані більше сторіччя тому, кобзареве слово досі "живе". Багато чого змінилося в України з тих часів, коли жив і творив Кобзар. Багато з того, про що він тільки мріяв, стало реальністю. Але Шевченка досі читають і перечитують, йому зводять пам'ятники, його ім'ям називають школи та вулиці. Майже в кожній родині на книжковій полиці стоїть "Кобзар" - збірка поезій Тараса Шевченка. Його будуть читати і через сто, і через двісті років, тобто його слово - живе і ніколи не помре.
Тамара Василівна (Мусінька) - досвічена, жертовна, приречена. Етап у житті Степана: опора у великому місті. Причина розриву: потрібна міська жінка для нового положення у місті.
Зоська - енергійна, жвава, жертва. Етап у житті Степана: самоствердження, пристосування до нового життя. Причина розриву: принижуючи Зоську досягає мети і підкорює місто.
Рита - загадкова, творча, інтелігентна. Етап у житті Степана: усвідомлення перемоги, нові досягнення у місті. Залишаються разом.
На мій погляд, кобзареве слово дійсно "живе", причому у двох сенсах одночасно. По-перше, поезії Тараса Григоровича Шевченка - нашого Кобзаря - є живими, бо беруть за душу. Героям його віршів завжди співчуваєш. Читаючи поезії Шевченка, я ніби чую голос самого Кобзаря - людини, яка дуже любила свій народ і прагнула кращої долі для нього. Образи шевченківських поезій теж живі: легко повірити, що він писав про реальних живих людей.
По-друге, хоча поезії Шевченка були написані більше сторіччя тому, кобзареве слово досі "живе". Багато чого змінилося в України з тих часів, коли жив і творив Кобзар. Багато з того, про що він тільки мріяв, стало реальністю. Але Шевченка досі читають і перечитують, йому зводять пам'ятники, його ім'ям називають школи та вулиці. Майже в кожній родині на книжковій полиці стоїть "Кобзар" - збірка поезій Тараса Шевченка. Його будуть читати і через сто, і через двісті років, тобто його слово - живе і ніколи не помре.