Співають у пісні, що нема найкращого на вроду, як ясная зоря в погоду. Отже, хто бачив дочку покойного сотника Таволги, той би сказав, може, що вона краща й над ясную зорю в погоду, краща й над повний місяць серед ночі, краща й над саме сонце, що звеселяє й рибу в морі, і звіря в дуброві, і мак у городі.Може, й гріх таке казати: де таки видано, щоб дівча було краще од святого сонця й місяця? Да вже, мабуть, так нас, грішних, мати на світ породила, що як споглянеш на дівоцьку вроду, то здасться тобі, що вже ні на землі, ні на небі нема нічого кращого.Гарна, дуже була гарна сотниківна! Знали її по всій Україні; бо в нас на Вкраїні, скоро було в кого виросте дочка хороша, то вже й знають усюди. Було, чи треба кому з молодого козацтва, чи не треба чого у Війтовці, іде за сто верст, аби тілько побачить, що там за дочка в сотника Таволги, що іам за Орися, що всюди про неї мов у труби трублять! Да не багато з того виходило користі. Якось не було козацтву приступу до неї з залицяннєм. Чи батько був дуже гордий, чи дочка дуже пишна, того не знаю, а знаю, що було вернеться інший крутиус із Війтовець да й ходить, мов неприкаяний. Спитає його про Орисю товариш…— Шкода, — каже, — брате, нашого повабу й залицяння! Не для нас зацвіла ся квітка! Може, хто й застромить її собі за високу шапку, тілько той буде не з нашого десятка.А товариш похитає мовчки головою да й подумає:«Отже, занапастила козака!»
Слово про похід Ігорів» — геніальний витвір києво — руського письменства. Цей твір стоїть поруч з такими пам’ятками, як індійський та іранський епос, англійський епос «Беовульф», французька «Пісня про Роланда», німецька «Пісня про Нібелунгів». Створене напередодні татарського лихоліття, воно перейняте тривогою за долю України-Русі, сповнене глибоким патріотичним почуттям. Князь Ігор — головний герой пам’ятки. Він воїн, політичний діяч Русі. Здійснив свій подвиг в ім’я рідної землі. Не маючи можливості взяти участь у поході проти половців у 1184 році, князь Ігор, запальний, честолюбний, побоюючись підозри у небажанні виступити проти половців, вирушив у похід самостійно. Незважаючи на затемнення сонця, лиху прикмету, князь не повернув додому, промовив воїнам слова, що стали крилатими: «Браття і дружино! Лучче ж би потятим бути, аніж полоненим бути». Ігор закликав русичів або «голову свою положити, або напитися шоломом з Дону». Раптовість нападу на ворога важила дуже багато. І в п’ятницю, 10 травня, русичі розбили половецькі війська, взяли великі багатства: «золото, і наволоки, і дорогі оксамити». Але автор наголошує, що не багатство було основною метою походу. Князь Ігор узяв собі тільки почесні військові клейноди — «черлен стяг, біла коругов, черлена гілка, сріберне ратище». Другого дня хоробро билися Ігор та Всеволод. Битва була жорстокою, сили були нерівні. Князі Святослав Ольгович і десятилітній син Ігоря Олег загинули: «молоді два місяці, Олег і Святослав, тьмою там заволоклися і в морі потонули». Князя Ігоря було взято у полон. Епізод утечі Ігоря з неволі надзвичайно поетичний, емоційний, напружений. Йому передували вагання князя: «Ігор спить, Ігор не спить, Ігор мислю поле мірить од великого Дону до малого Дінця». Природа наче відгукується на мольбу Ярославни, всієї Руської землі й допомагає князю: «Дятли стукотом путь до ріки вказують, солов’ї веселими піснями світ просвічають». Услід Ігорю помчали половецькі хани Гзак і Кончак. Картини втечі порівнюються автором з перебігом подій у казках: князь «на бистрого коня метнувсь і скочив з нього сірим вовком… Полетів соколом над млою…» Даремно переживав Ігор. Русичі радіють поверненню князя: «Землі раді І городи веселі». Так автор хоче показати спільність інтересів усіх руських лніщей. «Слово про похід Ігорів» пройнято ідеєю патріотизму, закликом до князів об’єднатися перед навалою ворога, перетворити Київську Русь на могутню монолітну централізовану державу. Утвердженню цієї думки підпорядковано й розкриття найкращих рис головного героя, найдорожчого духовного скарбу нашого народу — «Слова про похід Ігорів».
