Написать !
легенда про годинник, який навмисно спішить
впродовж віків на старовинній вежі костелу бернардинів, яка має 38 метрів висоти, дзиґар вибивав години на п'ять хвилин раніше від усіх інших міських годинників. за легендою, одного разу безіменний монах, якого приставили пильнувати за дзиґарем піднявся на вежу та помітив, яка до галицької брами мчить татарська орда. тоді чернець перевів велику стрілку дзиґаря на п’ять хвилин уперед – саме на ту вечірню годину, коли зачинялися брами міста. щойно пролунав дзвін дзиґаря, брами зачинилися. і саме вчасно – татари вже були під міськими мурами.

Маруся Чурай була легендарною піснескладальницєю, мала великий талант. Її творчисть стала справжнім надбанням усього українського народу. Вона створила пісні, які народ буде співати десятиліттями або й століттями. 
Майже всі її пісні служили для підняття духу козаків. Зараз вони теж напрямовують нас на подвиги заради своєї Вітчизни - рідної української землі.  Всі її пісні - неповторні, безсмертні. Але біографічних фактів про Марусю Чурай майже не зберіглося. Час укриває славетні імена пилом забуття, знищує документи попередніх епох.
Ми маємо безліч народних пісень, багато з яких написала саме Маруся Чурай. Про це мало хто знає. 
З кожним роком ми втрачаємо якісь свідчення про Марусю Чурай. Але пісні її авторства ніколи не забудуться, а будуть існувати. Нехай і під назвою "народних".

Первые чернила делали довольно просто: сажу смешивали с чем-нибудь клейким. 
Существовало множество рецептов чернил. "Положите меду-патоки с грецкую горошину, а золота листов с пять или шесть". Все это тщательно растиралось, и получалась жидкость, которой писали. Затем мед осторожно вымывался, а золотые буквы оставались. Так работали переписчики на Руси. Профессиональные византийские переписчики иногда тоже использовали для чернил золото и серебро. Пергамент при этом окрашивали в пурпурный цвет. Широко применялись чернила каштановые (из отвара кожуры зеленых каштанов) , из спелых ягод бузины и кожуры грецких орехов, даже из черники – "Указ о черниле черничном" сохранился в рукописи ХУ1 века. Чернила делали даже из грибов - так назыавемый гриб -"навозник" или "чернильный" гриб. 
На смену им пришли чернила из орешков-галлов, покрывающих листья дуба. Это наросты на листьях и ветвях, в которых живет личинка насекомого орехотворки. Из орешков-галлов выжимали сок, смешивали с железным купоросом, добавляли немного клея – получались стойкие чернила с красивым отблеском. Сохранившиеся рукописи, написанные этими чернилами, выглядят так, будто они только что вышли из-под пера. Но у таких чернил был и недостаток: написанное можно было прочесть только спустя 10-12 часов, а до этого текст был бесцветным.