Написать сочинение на тему: "Чему учит нас повесть о Славка Беркута?" Работу выполняем по образцу: 1. Тема. 2. Эпиграф. 3. План (* последний пункт - заключение). 4. Произведение.
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт "Мандри" та інші.
Отже, коломийки — це коротенькі дворядкові пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які часто не мають сталого змісту: "Ой співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, як попросять заспівати, я ся не відкажу". Дуже здивувало мене те, що коломийки виникли дуже давно: перші відомі нам записи належать до XVII сторіччя, але є документальні свідчення про їхнє існування ще в давніші часи! Назва вказує на місце виникнення: місто Коломия Івано-Франківської області. Певну спільність із коломийками мають пісеньки, які поєднують спів із танцем у колі, — сербські "коло", чеські "до колочка", болгарський "хоро".
Объяснение:
Те, що побут гуцулів сильно відрізняється від, скажімо, побуту слобожанців, безперечно пов'язано із гірською природою. їх життя залежало не стільки від врожаю, скільки від худоби. Високо в горах розташовані полонини, на які усі околишні села зганяли свою худобу чабанам. Найбільшими ворогами для людей були ведмідь та вовки, які могли напасти на овець і роздерти їх. Для гуцула смерть маржинки, як на їхньому діалекті називалась худоба, була страшнішою від смерті близької людини.
Життя гуцулів проходило у горах поруч із худобою, і всі їх легенди були пов'язані з нею. Наприклад, Івась ще з дитинства знав, що у лісах повно лісовиків, які пасуть свою маржинку. Самому йому довелося побачити щезника, що сидів на камені і дув у флояру свою улюблену пісеньку "Нема моїх кіз..." Блукаючи по горах, він зустрів нявку. Вона обернулася Марічкою і заманювала його до провалля. У переказах говорилося про те, що нявки тільки спереду схожі на людей, а ззаду видно тільки їх нутрощі, тому Іван намагався "йти так, щоб не лишитись позаду і не побачить, що у Марічки замість одежі, замість спини...". Іван добре знав, що перед ним не Марічка, а нявка, але йому було добре з нею, він знову ставав щасливим, як багато років назад. Його любов до Марічки була така велика, що він рятує її від чугайстра, який роздирав нявок на шматки. Умліваючи від утоми, Івась танцював з ним, щоб відвернути його увагу від нявки. Йдучи на її крик, він зірвався у провалля. Цю оповідь можна сприймати, як фантастичну, але, мені здається, що це — просто видіння, викликане великим стражданням і болем. Гуцули не вірили у нечисту силу, знали, що вона насправді існує. Це було так же природно, як існування ведмідя-"вуйка".
Вірили гуцули і у те, що нечиста сила є й у селах. Такими, наприклад, вважалися сусіди Палагни та Івана. Хима перекидалася ввечері на білого пса та металася по сусідських загородах, шкодячи худобі. Це через неї, була впевнена Палагна, худла руда корова давала менше подою. Сусід Юра прирівнювався ними до Бога, бо тримав у своїх руках усі сили земні й небесні. Палагна сама бачила, як одного разу він зупинив хмару, повернув її в інший бік від полів.
Цікаво зображений у творі обряд похорону, у якому відбилися елементи християнські і язичницькі. Сумні позіхання і голосіння Палагни, що сприймалися не стільки як вираження реального горя, а як справжній твір мистецтва, змінюються на танці, пісні, сміх, залицяння.
Объяснение: