поряд з багатьма не менш цінними творами т. г. шевченко створив прекрасний твір, який присвятив історичній тематиці, а саме темі повстання ів, які відбулося у 1768 році. майже три століття минуло після цих подій, але навколо них і зараз точаться дискусії пересічних громадян і науковців, яких цікавить історія україни. відомо, що під час свого повстання діяли занадто жорстоко навіть для тих часів. досі не вщухають спори про те, мали вони на це право, чи ні? хтось називає їх розбійниками, а хтось вважає визволителями.
на мій погляд, таку неоднозначну реакцію часи викликають через те, що в основі тих подій лежить складне філософське питання: на що людина має право заради відстоювання своєї ідеї і де знаходиться межа дозволеного? чітких відповідей на ці запитання не існує, бо людство шукає їх протягом усього свого існування.
повстання ів виникло на правобережній україні і було реакцією на жорстоке невпинне пригноблення наших співвітчизників польською шляхтою. це пригноблення відчувалося у всіх сферах народного життя: це був тиск національний, культурний, а що найгірше для українців – релігійний. людей шляхта змушувала зрікатися і своєї батьківщини, і своєї віри. але довіку так тривати не могло, тож обурення і гнів, що поволі накопичувався у людських серцях, врешті-решт вирвалися на волю.
нажаль, народне повстання було придушене за російських військ. та під час трагічних подій встигли жорстоко вирізати майже усе польське населення, як і поляки знищили тисячі українських сімей, не жаліючи ні жінок, ні дітей. напевно, у тогочасній ситуації біблійний принцип про непротивлення злу не міг бути застосований.
головними героями поеми т. шевченка «» були залізняк і гонта. ці образи великий кобзар змалював глибоко психологічно, на диво яскраво. нам добре зрозумілі усі їх сумніви і почуття, ми й зараз переймаємось тими самими питаннями, які поставали перед ватажками. народ слухався своїх ватажків і любив їх. через це можна вважати, що ті ідеї, які відстоювали гонта і залізняк, були не їхньою особистою примхою, а волевиявленням усього українського народу.
кульмінаційним у поемі «» є епізод, в якому заради ідеї гонта піднімає руку на своїх синів і вбиває їх. саме тут особливо чітко виникає питання ціни ідеї, питання про те, що ж все-таки можна покласти на вівтар власних переконань? чи правильно зробив гонта, який заради ідеї пожертвував життям своїх власних дітей? вважаю, що не нам його судити. однак, слід зауважити, що він таки не холоднокровний вбивця без моралі і принципів, бо вчиняючи вбивство, він заливається гарячими слізьми жалю і відчаю. вбиваючи власних синів, гонта, насамперед, вбиває себе, добре усвідомлюючи, що насправді він коїть. і невже ж погано у такий спосіб покласти своє життя заради свого народу, заради своєї країни?
хоча і давно була написана поема т. шевченка «», ще більше часу минуло з подій повстання ів, проте ці події і досі нас хвилюють. можливо, хвилюють через те, що на якомусь незрозумілому містичному рівні нам і досі відчутний зв’язок з подіями тих часів, а ще через те, що великий кобзар в котрий раз поставив в своїй поемі одвічні філософські питання, відповіді на які людству доведеться ще довго шукати в майбутньому.
поряд з багатьма не менш цінними творами т. г. шевченко створив прекрасний твір, який присвятив історичній тематиці, а саме темі повстання ів, які відбулося у 1768 році. майже три століття минуло після цих подій, але навколо них і зараз точаться дискусії пересічних громадян і науковців, яких цікавить історія україни. відомо, що під час свого повстання діяли занадто жорстоко навіть для тих часів. досі не вщухають спори про те, мали вони на це право, чи ні? хтось називає їх розбійниками, а хтось вважає визволителями.
на мій погляд, таку неоднозначну реакцію часи викликають через те, що в основі тих подій лежить складне філософське питання: на що людина має право заради відстоювання своєї ідеї і де знаходиться межа дозволеного? чітких відповідей на ці запитання не існує, бо людство шукає їх протягом усього свого існування.
повстання ів виникло на правобережній україні і було реакцією на жорстоке невпинне пригноблення наших співвітчизників польською шляхтою. це пригноблення відчувалося у всіх сферах народного життя: це був тиск національний, культурний, а що найгірше для українців – релігійний. людей шляхта змушувала зрікатися і своєї батьківщини, і своєї віри. але довіку так тривати не могло, тож обурення і гнів, що поволі накопичувався у людських серцях, врешті-решт вирвалися на волю.
нажаль, народне повстання було придушене за російських військ. та під час трагічних подій встигли жорстоко вирізати майже усе польське населення, як і поляки знищили тисячі українських сімей, не жаліючи ні жінок, ні дітей. напевно, у тогочасній ситуації біблійний принцип про непротивлення злу не міг бути застосований.
головними героями поеми т. шевченка «» були залізняк і гонта. ці образи великий кобзар змалював глибоко психологічно, на диво яскраво. нам добре зрозумілі усі їх сумніви і почуття, ми й зараз переймаємось тими самими питаннями, які поставали перед ватажками. народ слухався своїх ватажків і любив їх. через це можна вважати, що ті ідеї, які відстоювали гонта і залізняк, були не їхньою особистою примхою, а волевиявленням усього українського народу.
кульмінаційним у поемі «» є епізод, в якому заради ідеї гонта піднімає руку на своїх синів і вбиває їх. саме тут особливо чітко виникає питання ціни ідеї, питання про те, що ж все-таки можна покласти на вівтар власних переконань? чи правильно зробив гонта, який заради ідеї пожертвував життям своїх власних дітей? вважаю, що не нам його судити. однак, слід зауважити, що він таки не холоднокровний вбивця без моралі і принципів, бо вчиняючи вбивство, він заливається гарячими слізьми жалю і відчаю. вбиваючи власних синів, гонта, насамперед, вбиває себе, добре усвідомлюючи, що насправді він коїть. і невже ж погано у такий спосіб покласти своє життя заради свого народу, заради своєї країни?
хоча і давно була написана поема т. шевченка «», ще більше часу минуло з подій повстання ів, проте ці події і досі нас хвилюють. можливо, хвилюють через те, що на якомусь незрозумілому містичному рівні нам і досі відчутний зв’язок з подіями тих часів, а ще через те, що великий кобзар в котрий раз поставив в своїй поемі одвічні філософські питання, відповіді на які людству доведеться ще довго шукати в майбутньому.