Софійка, головна героїня твору, часто читає й перечитує відому казку про русалоньку, яка вірно любила принца, врятувала йому життя, але так і не змогла стати для нього єдиною коханою. дівчинка вимріяла для себе такий образ і бачила в особі однокласника вадима кулаківського прекрасного принца. софійка відкрила, що стара шафа — це портал, який, міг перенести у минуле. щоб позбавити рід кулаківськіх від прокляття, дівчинка мандрує минулим, своїм втручанням змінює долі людей, які жили багато років тому, і сучасників. сніжана— тітонька софійки, доросла мрійниця. сніжана, давно попрощалася з дитинством, але здатна по-дитячому мріяти. вона добре розуміє племінницю,- адже й сама вірить у те, що коралі можуть принести щастя, адже вони передавалися від покоління до покоління протягом декількох століть.софійка була закохана в однокласника — красунчика вадима, але він виявився брехуном і дрібним злодюжкою. сашко, сусідський хлопчак із багатодітної сім’ї, рідко відвідує школу, адже змушений заробляти хоч якісь гроші, щоб матері прогодувати сестричок. вадим зневажає сашка, називає його бомжиком, але хлопчик не дуже переймався таким ставленням. саме сашко в усьому підтримував софійку, допоміг їй позбавитися привидів
Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів. дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний ід кобзи чи бандури). поява дум припадає на хv–хvі століття. особливості народних дум особливості народних дум (історичних): — зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; — певне дотримання правдивості життєвих фактів; — докладність поетичної розповіді; — висока поетичність мови; — невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); — своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); — віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); — виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; — усне поширення і зберігання; — варіантність тексту; — великий обсяг (як для фольклорних творів).
