І варіант З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не повинен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізьку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І раптом — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за основу поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох поколінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.
II варіант
«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літературний твір, який не лише започаткував нову українську літературу, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етнографічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Однак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживання народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — легкою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного народного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше слово. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперлися», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ятами накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби української мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — родить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мовного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і танці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котляревський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик. Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яскравість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжують жити, не втрачаючи свого значення в історії української літератури.
ответ:У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи
З Івана Котляревського починається історія нової української літератури. Саме він першим насмілився ввести народну мову в художній твір, саме він розповів читачам про народ, який не повинен був існувати: Катерина II своїм указом зруйнувала Запорізьку Січ, зробивши Малоросію покріпаченою часткою Росії. І раптом — «Енеїда»! Присвячена, здавалося, далекій римській історії, але така близька й зрозуміла українцям. І. Котляревський узяв за основу поему Вергілія, використав дуже поширений тоді, в кінці XVIII століття, жанр бурлескної пародії, але розповів своїм землякам про них же самих, відтворивши яскраві картини української дійсності того часу.На мою думку, саме ця обставина принесла найбільшу славу І. Котляревському і зробила поему улюбленим твором багатьох поколінь українців. Мене теж приваблює саме національний колорит «Енеїди», з якої можна вивчати цілісінькі розділи народознавства.
II варіант
«Енеїда» І. П. Котляревського — винятковий і цілісний літературний твір, який не лише започаткував нову українську літературу, але й до сьогодні не втрачає художньої привабливості. Стиль героїко-комічної поеми дав змогу письменнику у гумористично- сатиричному плані відтворити український побут XVIII ст., повно і соковито передати усі ознаки добре знайомого народного життя.Читачів минулого найбільше привертав сюжет «Енеїди», етнографічні описи, гумористична дотепність народних прислів’їв. Однак переломне значення для подальшого розвитку літератури мав не стільки грайливий жанр поеми, скільки її мова — барвиста, бага
та і гнучка. Адже «Енеїда» саме той твір, з якого почалося вживання народної мови як літературної.«Енеїда» Котляревського подобається мені своєю мовою — легкою, соковитою і блискучою, в якій живе стихія незрівнянного народного гумору. Словник письменника невичерпний — кожного разу для будь-якого найзвичайнішого поняття він вживає інше слово. Наприклад, для вираження руху людей замість звичайних «пішов», «поїхав», «побіг» він вживає такі слова: «ввійшли», «вперлися», «дав драла», «дунув во всі лопатки», «мчить, несеться», «п’ятами накивав», «почухрав», «попхався», «приплентавсь», «причвалав», «чимчикував» та інші. Котляревський нагромаджує синоніми або споріджені за сенсом слова. Ось як фурія в пеклі катує грішників:Робила грішним добру шану, ремнями драла, мов биків, кусала, гризла, бичувала, кришила, шкварила, щипала, топтала, дряпала, пекла,і кров із тіла їх пила.Не менш цікава фразеологія письменника — різноманітність мовних виразів, в якій він якнайширше використовує скарби української мови, здебільшого взяті з вуст народу: «великії у страха очі; не лізь прожогом перший в воду; біда біду — говорять — родить; де їсться смачно, там і п’ється».Звертає на себе увагу і багатство тих побутових тем, про які цією мовою оповідається. Як відомо, «Енеїда» є не лише першим широким словником української народної мови, але й першою енциклопедією народного життя. Перед очима читачів у світлі мовного багатства поеми проходить все життя українців — народний матеріальний побут, житло і вбрання, страви та напої, музика і танці, чари та церковний побут. Найцікавіше — про страви Котляревський говорить так:Тут їли різнії потрави:свинячу голову до хріну, і локшину на переміну, потім з підливою індик; на закуску куліш і кашу, лемішку, зубці, путрю, квашу, і з маком медовий шулик.
Таким чином, Котляревський зміг утвердити власну витончену обізнаність у лексичному багатстві української мови, подавши в своїй поемі повний лексикон народної рідної мови свого часу. Яскравість образів, іскрометність і чистота мови «Енеїди» продовжують жити, не втрачаючи свого значення в історії української літератури.
ответ:У багатьох українських народних піснях дуб постає як символ незламної сили, могутності та непереможного довголіття. Чому?
А ось послухайте.
Дуби й дійсно живуть надзвичайно довго. Серед них є справжні патріархи, дуби-довгожителі, яким буває понад тисячу років!
Ще в сиву давнину люди поклонялися дубові, вірячи в його чудодійну силу. Слов’яни вважали дуб священним деревом. Під цими велетнями вони приносили жертви богам, справляли релігійні обряди. Предки наші навіть грізного бога Перуна вирізьблювали з дубових колод.
Знайдено незаперечні докази того, що люди ще понад п’ять тисяч років тому розтирали жолуді на борошно і випікали з нього хліб.
Обожнювання дуба, очевидно, зумовлено його довговічністю, надзвичайною міцністю деревини. Так, славнозвісний Хортицький дуб прожив майже дві тисячі років, а на Рівненщині нині росте тисячотрьохсотлітній красень.
Традиційно на відзнаку народження хлопчика садили молоденький дубок.
Шанують дуб і в наші дні. Насаджуються молоді діброви, гаї. Старі дуби охороняються законом як найцінніші пам’ятки природи
Объяснение: