"Ось і прийшли довгоочікувані зимові свята. На замовлення маленьких гномиків у їхній кімнати постійно падав сніг, росли ялинки і світилися різнобарвні гирлянди. І хоча сніг був холодний, маленькі гномики не мерзли, бо бабуся подарувала їм теплі рукавички та шалики. Марко та Оленка бавилися у сніжки, ліпили снігових баб і цілі фортеці. З ними часто бавився Жартун з Найвеселішої країни Найсмішніших жартунів (чи як там вона називається) та Сонячний Промінчик. Кузь та Русалоньки зараз спали аж до літа. Не приєднувалося до них і Наймудріше Зайченя, воно якраз змінювало шубку і ніяк не могло вийти з дому, щоб не потрапити до лап лисиці або вовкові. Хоча гномики сумували за старими друзями, та їм пощастило познайомитись зі Снігуром та Синичкою. Ну, ви знаєте, маленькі такі пташечки, їх треба підгодовувати взимку, підсипати весь час зернятка до годувальниці. Але ці Снігур та Синичка були незвичайні (мама і тато гномиків – визначні чарівники, дуже зайняті, тому діток їм допомагають доглядати чарівні істоти)..." (Юля Смаль)
Славетну сторінку в історії української культури
відкрив Семен Гулак-Артемовський як композитор,
оперний співак (баритон) і драматург, творець першої
української опери. Семен Степанович ГулакАртемовський народився 4 лютого 1813 р. в сім'ї
священика у містечку Городище колишньої Київської
губернії (нині – Черкаська обл.), де у 1966 р. створено
меморіальний музей уславленого музиканта. Дядько
композитора – Петро Гулак-Артемовський – відомий
український письменник. Майбутній композитор навчався
спочатку в Київському духовному училищі, потім у
Київській духовній семінарії, був кращим її співаком.
Після закінчення семінарії співав у київському митрополичому хорі у
Софійському соборі та Михайлівському Золотоверхому монастирі.
У 1836 р. у житті С. Гулака-Артемовського трапилась важлива подія, яка
визначила його подальшу долю. Його спів почув й оцінив російський
композитор Михайло Глінка та запросив юнака до Петербурга, де на той час
формувалася придворна хорова капела, капельмейстером якої був Михайло
Іванович. Гулак-Артемовський відразу поїхав до Петербурга, а Глінка
затримався, відвідуючи заможні шляхетні українські родини. Проте вакансії у
хорі були заповнені, і С. Гулак-Артемовський залишився в чужому місті без
роботи і грошей. Але з того часу М. Глінка не переставав опікуватись долею
Гулака-Артемовського. Повернувшись до Петербурга, Михайло Іванович
допоміг юнакові, поселив у себе на квартирі, почав активно його готувати до
сценічної діяльності. Заняття з уславленим композитором мали величезне
значення у вокальній підготовці юнака. Він часто співав на музичних вечорах у
Глінки, чаруючи їхніх відвідувачів тембром, свіжістю і силою свого голоса
"Ось і прийшли довгоочікувані зимові свята. На замовлення маленьких гномиків у їхній кімнати постійно падав сніг, росли ялинки і світилися різнобарвні гирлянди. І хоча сніг був холодний, маленькі гномики не мерзли, бо бабуся подарувала їм теплі рукавички та шалики. Марко та Оленка бавилися у сніжки, ліпили снігових баб і цілі фортеці. З ними часто бавився Жартун з Найвеселішої країни Найсмішніших жартунів (чи як там вона називається) та Сонячний Промінчик. Кузь та Русалоньки зараз спали аж до літа. Не приєднувалося до них і Наймудріше Зайченя, воно якраз змінювало шубку і ніяк не могло вийти з дому, щоб не потрапити до лап лисиці або вовкові. Хоча гномики сумували за старими друзями, та їм пощастило познайомитись зі Снігуром та Синичкою. Ну, ви знаєте, маленькі такі пташечки, їх треба підгодовувати взимку, підсипати весь час зернятка до годувальниці. Але ці Снігур та Синичка були незвичайні (мама і тато гномиків – визначні чарівники, дуже зайняті, тому діток їм допомагають доглядати чарівні істоти)..." (Юля Смаль)