На місці автора я бзробив би кінцівку менш драматичною. В моїй кінцівці Король побачивши талант до віршів у Дракона показав би їх на загал(народу). І Дракон продовжував би ЖИТИ і творити залишаючись при цьому інкогніто. Наврядчи люди змоглиб прийняти Дракона, аж надто сильно він відрізнявся від загально прийнятих норм і просто не вписувався в їх суспільство і людську свідомість. Принцеса змоглаб сама обрати собі нареченого, а Король як справжній батько зміг би прийняти її вибір, хоч і не підтримував його.
світова література має у своїй скарбниці багато історій трагічного кохання, багато закоханих героїв, мрії яких так і не здійснилися. трістан та ізольда, ромео та джульєтта, паоло та франческа і ще багато-багато закоханих, яких розлучила чи доля, чи злість та ненависть інших людей. михайло коцюбинський додав до цього переліку ще одну пару — івана та марічку, сільських парубка та дівчину з берегів черемоша, які, на відміну від заклопотаного своїми справами та буденністю , мали поетичні душі, чутливі серця.
іван від самого свого народження виділявся серед інших дітей, він поводився інакше, був чужим у гуцульському світі, де існували свої закони й чітко визначений погляд на всі явища та події. мати навіть неодноразово замислювалася, а чи свою дитину вона виховує, чи не «встигла хитра бісиця обміняти її дитину на своє бісеня». незвичайною, несхожою на всіх була і марічка. згадаймо лише сцену зустрічі двох дітей: дівчинка не заплакала, коли іван вдарив її та викинув у воду її кісники, а почала привітно розмовляти та пригостила кривдника цукеркою.
іван та марічка, як і славнозвісні ромео та джульєтта, були представниками двох ворогуючих родів — гутенюків та палійчуків, ненависть між якими була такою давньою, що вже ніхто, не пам'ятав, звідкіля вона пішла. проте, на відміну від шекспіра, український письменник не акцентує увагу на цій ворожнечі — двоє закоханих змогли обійти її, їхнє кохання довгий час залишалося таємним, батьки нічого про нього не знали і не втручалися в стосунки івана та марічки.
хлопчик та дівчинка зростали разом: випасали ягнят, бігали лісами та луками, купалися у річці, гралися та веселилися. поступово їхня дитяча дружба переросла у міцне і, з погляду інших людей, якесь незвичайне кохання. вони обоє були тонкі, творчо обдаровані натури — іван пречудово грав на флоярі, а марічка складала пісні. і в цій музиці, у цих піснях виливалася вся сила їхнього кохання. понад усе іван хотів одружитися з марічкою та змушений був іти в найми далеко від рідного села. тяжко йому було розлучатися з коханою, та й дівчина передчувала недобре, проводжала милого сумними співаночками:
гой ви мете, співаночки,горами співали,я си буду, молоденька,сльозами вмивати.
не було жодного дня під час іванового літування на полонині, щоб не згадав він марічку, вона приходила до нього уві сні, не залишала його думок, він чув її голос. серце закоханого відразу відчуло, що з дівчиною сталося щось погане, — поспішав іван з полонини додому, та не застав марічки живою. зла доля, а не ворогуючі родини розлучила закоханих — забрав дівчину черемош.
важко сприйняв іван звістку про загибель коханої: «великий жаль вхопив івана за серце. зразу його тягло скочити зі скелі у крутіги: «на, жери і мене! ». але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки».дійсно, надзвичайним було їхнє кохання, про нього складали співанки, «які розійшлися по горах». а іван так і не зміг вгамувати свій біль, намагався він жити звичайним життям, одружився, завів господарство, та нічого не вийшло, бо десь далеко, за межею цього світу чекала його марічка — єдине і справжнє кохання. і він пішов до неї, дозволив мавці, що прийняла подобу коханої, завести себе далеко в гори, не жаль було іванові розлучатися з життям, яке стало порожнім після смерті дівчини.
Відповідь:
На місці автора я бзробив би кінцівку менш драматичною. В моїй кінцівці Король побачивши талант до віршів у Дракона показав би їх на загал(народу). І Дракон продовжував би ЖИТИ і творити залишаючись при цьому інкогніто. Наврядчи люди змоглиб прийняти Дракона, аж надто сильно він відрізнявся від загально прийнятих норм і просто не вписувався в їх суспільство і людську свідомість. Принцеса змоглаб сама обрати собі нареченого, а Король як справжній батько зміг би прийняти її вибір, хоч і не підтримував його.
Хепі енд.
світова література має у своїй скарбниці багато історій трагічного кохання, багато закоханих героїв, мрії яких так і не здійснилися. трістан та ізольда, ромео та джульєтта, паоло та франческа і ще багато-багато закоханих, яких розлучила чи доля, чи злість та ненависть інших людей. михайло коцюбинський додав до цього переліку ще одну пару — івана та марічку, сільських парубка та дівчину з берегів черемоша, які, на відміну від заклопотаного своїми справами та буденністю , мали поетичні душі, чутливі серця.
іван від самого свого народження виділявся серед інших дітей, він поводився інакше, був чужим у гуцульському світі, де існували свої закони й чітко визначений погляд на всі явища та події. мати навіть неодноразово замислювалася, а чи свою дитину вона виховує, чи не «встигла хитра бісиця обміняти її дитину на своє бісеня». незвичайною, несхожою на всіх була і марічка. згадаймо лише сцену зустрічі двох дітей: дівчинка не заплакала, коли іван вдарив її та викинув у воду її кісники, а почала привітно розмовляти та пригостила кривдника цукеркою.
іван та марічка, як і славнозвісні ромео та джульєтта, були представниками двох ворогуючих родів — гутенюків та палійчуків, ненависть між якими була такою давньою, що вже ніхто, не пам'ятав, звідкіля вона пішла. проте, на відміну від шекспіра, український письменник не акцентує увагу на цій ворожнечі — двоє закоханих змогли обійти її, їхнє кохання довгий час залишалося таємним, батьки нічого про нього не знали і не втручалися в стосунки івана та марічки.
хлопчик та дівчинка зростали разом: випасали ягнят, бігали лісами та луками, купалися у річці, гралися та веселилися. поступово їхня дитяча дружба переросла у міцне і, з погляду інших людей, якесь незвичайне кохання. вони обоє були тонкі, творчо обдаровані натури — іван пречудово грав на флоярі, а марічка складала пісні. і в цій музиці, у цих піснях виливалася вся сила їхнього кохання. понад усе іван хотів одружитися з марічкою та змушений був іти в найми далеко від рідного села. тяжко йому було розлучатися з коханою, та й дівчина передчувала недобре, проводжала милого сумними співаночками:
гой ви мете, співаночки,горами співали,я си буду, молоденька,сльозами вмивати.
не було жодного дня під час іванового літування на полонині, щоб не згадав він марічку, вона приходила до нього уві сні, не залишала його думок, він чув її голос. серце закоханого відразу відчуло, що з дівчиною сталося щось погане, — поспішав іван з полонини додому, та не застав марічки живою. зла доля, а не ворогуючі родини розлучила закоханих — забрав дівчину черемош.
важко сприйняв іван звістку про загибель коханої: «великий жаль вхопив івана за серце. зразу його тягло скочити зі скелі у крутіги: «на, жери і мене! ». але потому щемлячий тусок погнав його в гори, далі од річки».дійсно, надзвичайним було їхнє кохання, про нього складали співанки, «які розійшлися по горах». а іван так і не зміг вгамувати свій біль, намагався він жити звичайним життям, одружився, завів господарство, та нічого не вийшло, бо десь далеко, за межею цього світу чекала його марічка — єдине і справжнє кохання. і він пішов до неї, дозволив мавці, що прийняла подобу коханої, завести себе далеко в гори, не жаль було іванові розлучатися з життям, яке стало порожнім після смерті дівчини.