В
Все
М
Математика
А
Английский язык
Х
Химия
Э
Экономика
П
Право
И
Информатика
У
Українська мова
Қ
Қазақ тiлi
О
ОБЖ
Н
Немецкий язык
Б
Беларуская мова
У
Українська література
М
Музыка
П
Психология
А
Алгебра
Л
Литература
Б
Биология
М
МХК
О
Окружающий мир
О
Обществознание
И
История
Г
Геометрия
Ф
Французский язык
Ф
Физика
Д
Другие предметы
Р
Русский язык
Г
География

Написати листа до мартина борулі​

Показать ответ
Ответ:
salsavip333
salsavip333
10.11.2021 17:59
«Захар Беркут» характеристика Тугара Вовка Тугар Вовк — тухольський боярин, якому князь землі Тухольчини.  Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Портрет і зовнішність Тугара Вовка «…Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів». Риси характеру Тугара Вовка а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість; д) корисливість; е) улесливість. Тугар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
0,0(0 оценок)
Ответ:
cnastya970
cnastya970
20.07.2020 06:57

Україна, український народ, українська мова! Якi величнi, незрiвняннi нi з чим поняття!

Україна, як i українська мова, мають свою iсторiю. Україна... В одному цьому словi бринить жмуток смутку i краси, величi i слави, країна, де найбiльше люблять волю i довго не мали її, країна гарячої любовi до народу i чорної їй зради, вiкової героїчної боротьби за щастя, рiвноправнiсть, незалежнiсть.

Така ж доля спiткала i мову. I хоча український народ - один iз великих слов'янських народiв - був розтерзаний i пошматований впродовж тривалого часу мiж рiзними iмперiями, не визнаваний як нацiя, позбавлений полiтичних прав, можливостi будувати свою незалежну державу, позбавлений права на творення рiдної лiтератури, права на рiдне слово, не раз нависала над українцями загроза цiлковитого винищення. Але у вiдповiдь на приниження, гнiт, сваволю український народ творив свою iсторiю, культуру, плекав свою мову. I мова українська зацвiла, заграла. Володимир Самiйленко порiвнює мову з дорогим дiамантом. А чому б нi? Наша мова милозвучна, красива, багата, солов'їна... Її любили, розвивали, вiдгранювали, шлiфували талановитi митцi, мудрi володарi у царствi слова: Г. С. Сковорода, I. П. Котляревський, Г. Ф. Квiтка-Основ'яненко, Є. Гребiнка, Т. Г. Шевченко... Шевченкова мова - зразок найпильнiшої уваги творця до народного слова. Саме тому Великий Кобзар став основоположником нової української лiтературної мови, предтечею її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної бандури вiн вiдтворив чудовий мелос української мови, пiсенний її лад, багатство образних засобiв. Для Шевченка мова - це найцiннiший дарунок людини, талiсман її долi, таланту, безсмертя. Для нього мова була материнською пiснею i молитвою над колискою; шепотом гаю, величчю неба; ревом Днiпра i солов'їною пiснею, радiстю кохання, вiдчаєм покритки, жертовною любов'ю матерi; мужнiм покликом до борнi i свободи.

Словом можна вбити, можна повернути до життя: 
Ну що б, здавалося, слова... 
Слова та голос - бiльш нiчого. 
А серце б'ється - ожива, 
Як їх почує!

Розумiння ролi мови в життi народу визначає й естетичне кредо Лесi Українки, М. Коцюбинського, М. Хвильового, А. Малишка. А ще П. Тичина та М. Рильський щедро висiвали добiрнi зерна свого поетичного слова на ниву української лiтературної мови; зерна проросли, збагатили словник, сповнили мову новими висловами.

Мабуть, не було жодного видатного поета чи письменника, який би вiд усього серця не покладав на неї найбiльших надiй, бо долю свого народу в майбутньому бачив невiдривно вiд долi рiдної мови, адже "найбiльше i найдорожче добро в кожного народу - це його мова", - говорив колись Панас Мирний.

Зараз Україна - незалежна держава. I вона, звiсно, повинна мати свою мову, повинна вiдродити її з розумом, повагою, вiдродити культуру, не поспiхом та указами, а серцем i бажанням людей, щоб ми щиро могли повторити за А. Малишком:

Буду я навчатись мови золотої 
У трави-веснянки, у гори крутої, 
В потiчка веселого, що постане рiчкою, 
В пагiнця зеленого, що зросте смерiчкою. 
Адже мова народна - це золотий запас душi народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися i пишатися рiдним краєм, повторюючи слова М. Рильського:

Мужай, прекрасна наша мово, 
Серед прекрасних братнiх мов.

0,0(0 оценок)
Популярные вопросы: Українська література
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота