Коли ми говоримо про байдужість і порядність, то я відразу пригадую оповідання «Федько-халамидник». Письменник зумів яскраво змалювати різні типи людей на прикладі... дітей, Федька і Толика.Волелюбний, невгамовний Федько був просто шибеником. Міг зламати піщані хатки, відібрати змія у дитини, а то й побити. І не було на нього ніякої управи: і батько лупцював, і мати переконувала — нічого не допомагало. Та щось у ньому є симпатичне: може, його сміливість, правдивість, безстрашність.Зовсім протилежний йому — Толик, син заможних батьків, скромний, тихий, слухняний хлопчик. Він не чіпляється до дітей, до всіх ставиться з повагою і з ледь помітною зарозумілістю: все ж панич! І ось таких різнохарактерних хлопців звела на березі замерзлої річки доля. Федько стрибає з однієї крижини на іншу. Ось він падає у воду, ні, знову стрибок, він на березі. Толик теж захотів повторити цю витівку, але ж не зміг... «В цей час над сунула ціла купа льоду й одрізала Толика від берега». На березі всі завмерли, рятувати ніхто не поспішав, один Федько кинувся на порятунок. Проте сам опинився у крижаній воді. Тепер Федько прохав: «Толю, Толю!.. Подай палицю свою... Я вилізу...» Але крижину в цей час підбило до берега, й Толя, як стріла, зіскочив з неї...Федько взяв усю провину на себе. Цей хлопець не тільки хоробрий, правдивий, а й добрий. Він знав, що за цей вчинок його виженуть з дому, відлупцюють, не пустять більше на вулицю. Але сталося страшне... він захворів і помер. А панич так нічого і не зрозумів, і коли труна зникла з його очей, він байдуже відвернувся і «побіг грати з чижиком».Після того, як прочитаєш оповідання, стає сумно й гірко. Жаль, що Федько своїм життям заплатив за таку негідну, пусту істоту, як цей панич Толик. На незнаю то или нет но УДАЧИ!
Чим краще вдивляєшся у слова Шевченкової поезії "Мені однаково, чи буду...", тим виразніше перед нами постає "образ" поета як національного пророка. Участь у Кирило-Мефодіївському братстві дала дозвіл Тарасу простежити пожвавлення національного руху в Україні. Поет розумів, що це тільки "старт" поступового накопичення визвольної енергії народу. Тому не дивно, що грубе придушення національного руху, розгром таємного товариства спричинило появу вірша "Мені однаково, чи буду..." У ньому ми бачимо, як невідступно мучила Шевченка думка про загрозу відродженню України, якщо російські самодержавці присплять національну свідомість українців і викоренять з їхньої свідомості бодай натяки на можливість існування самостійної української держави: ...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні Її, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині - Однаковісінько мені.
...Як Україну злії люде Присплять, лукаві, ї в огні Її, окраденую, збудять... Ось що для Шевченка є головним, а не любов і слава серед співвітчизників! Він без болю зізнається: Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині - Однаковісінько мені.