Історія літературного Херсона безпосередньо пов'язана з основними соціокультурними іпостасями міста, яке засновувалося як фортеця й вихід до нових морських шляхів, сприймалося як невідома, загадкова й майже екзотична провінція, слугувало місцем заслання й покарання, утверджувалося як губернський центр, набувало якостей національного осередку на українському півдні, розвивалося як навчальна й освітня інфраструктура, ставало омріяною духовною і художньою оазою, формувалося як джерело творчості і творчого розвитку.
Проблема „письменники й Херсон” досить давно цікавить дослідників, що мешкають на терені Таврійського краю. Численні публікації й матеріали з цього ракурсу розпорошені в періодиці (передусім херсонській), бібліографічних покажчиках, енциклопедичних виданнях тощо. Усе нагальніше відчутна потреба у тому, щоб окреслити – хоча б у загальних рисах – систематизований хронопис літературного Херсона, який міг би стати основою для подальших студій і поглиблення цієї проблеми.
Огляд й аналіз зібраних (і ще далеко не повних) матеріалів дає підстави стверджувати, що Херсон посів місце важливої, складної та суперечливої „ніші” в житті й творчому розвитку, художніх досягненнях значної кількості письменників, що вони репрезентують різні національні культури. Херсон і Херсонщина були місцем не тільки полікультурним, але й поліписьменницьким, хоча це (поліписьменницьке єство міста) складалося поступово і досить драматично.
З Херсоном перепліталися долі багатьох діячів літератури – письменників скромного й непересічного хисту, тих, хто увійшли до історії художнього слова, відігравали важливу чи визначну роль у літературному процесі, й тих, хто рідко згадується або й узагалі забуті літературознавцями. З історією Херсона перепліталися життєві й творчі шляхи письменників різного художнього масштабу й значення, проте усі вони рівні в тому, що своїми долями „виписували” літературну культуру міста, своїми творами акцентували й змальовували його образний колорит.
У цьому дослідженні відзначені й репрезентовані постаті, які, по-перше, народилися у Херсоні, а по-друге, своїм перебуванням увиразнили й збагатили літературну історію міста. Отже, провідними є аспекти „Херсон як батьківщина письменників”, „родзинки” літературно-художньої минувшини міста” й „Херсон у життєтворчості представників різних національних літератур”.
<…>
У процесі роботи над проблемою „письменники й Херсон” неодноразово поставало питання: хто був першим письменником, який народився у Херсоні? Від кого бере свій початок самобутній літературний Херсон? Хто поклав традицію письменницького Херсона? На це питання нині навряд чи є однозначна відповідь, бо не так багато інформації кінця XVIII – початку XIX століття ще відомо або до нас дійшло.
Проте з упевненістю можна говорити, що одним з перших письменників, який народився у Херсоні, став поет і публіцист Олександр Баласогло. За старим стилем він побачив світ 23 жовтня, за новим – 4 листопада 1813 року, через тридцять п’ять років після заснування міста.
Через базарную площадь идет полицейский надзиратель Очумелов в повой шинели и с узелком в руке. За ним шагает рыжий городовой с решетом, доверху наполненным конфискованным крыжовником. Кругом тишина... На площади ни души... Открытые двери лавок и кабаков глядят на свет божий уныло, как голодные пасти; около них нет даже нищих.
- Так ты кусаться, окаянная? - слышит вдруг Очумелов. - Ребята, не пущай ее! Нынче не велено кусаться! Держи! А... а!
Слышен собачий визг. Очумелов глядит в сторону и видит: из дровяного склада купца Пичугина, прыгая на трех ногах и оглядываясь, бежит собака. За ней гонится человек в ситцевой крахмальной рубахе и расстегнутой жилетке. Он бежит за ней и, подавшись туловищем вперед, падает на землю и хватает собаку за задние лапы. Слышен вторично собачий визг и крик: "Не пущай!" Из лавок высовываются сонные физиономии, и скоро около дровяного склада, словно из земли выросши, собирается толпа.
- Никак беспорядок, ваше благородие!.. - говорит городовой.
Очумелов делает полуоборот налево и шагает к сборищу. Около самых ворот склада, видит он, стоит вышеписанный человек в расстегнутой жилетке и, подняв вверх правую руку, показывает толпе окровавленный палец. На полупьяном лице его как бы написано: "Ужо я сорву с тебя, шельма!", да и самый палец имеет вид знамения победы. В этом человеке Очумелов узнает золотых дел мастера Хрюкина. В центре толпы, растопырив передние йоги и дрожа всем телом, сидит на земле сам виновник скандала - белый борзой щенок с острой мордой и желтым пятном на спине. В слезящихся глазах его выражение тоски и ужаса.
- По какому это случаю тут? - спрашивает Очумелов, врезываясь в толпу. - Почему тут? Это ты зачем палец?.. Кто кричал?
- Иду я, ваше благородие, никого не трогаю... - начинает Хрюкин, кашляя в кулак. - Насчет дров с Митрий Митричем, - и вдруг эта подлая ни с того ни с сего за палец... Вы меня извините, я человек, который работающий... Работа у меня мелкая. Пущай мне заплатят, потому - я этим пальцем, может, неделю не пошевельну... Этого, ваше благородие, и в законе нет, чтоб от твари терпеть... Ежели каждый будет кусаться, то лучше и не жить на свете...
- Гм!.. Хорошо... - говорит Очумелов строго, кашляя и шевеля бровями. - Хорошо... Чья собака? Я этого так не оставлю. Я покажу вам, как собак распускать! Пора обратить внимание на подобных господ, не желающих подчиняться постановлениям! Как оштрафуют его, мерзавца, так он узнает у меня, что значит собака и прочий бродячий скот! Я ему покажу кузькину мать!.. Елдырин, - обращается надзиратель к городовому, - узнай, чья это собака, и составляй протокол! А собаку истребить надо. Не медля! Она наверное бешеная... Чья это собака, спрашиваю?
- Это, кажись, генерала Жигалова! - говорит кто-то из толпы.
- Генерала Жигалова? Гм!.. Сними-ка, Елдырин, с меня пальто... Ужас, как жарко! Должно полагать, перед дождем... Одного только я не понимаю: как она могла тебя укусить? - обращается Очумелов к Хрюкину. - Нешто она достанет до пальца? Она маленькая, а ты ведь вон какой здоровила! Ты, должно быть, расковырял палец гвоздиком, а потом и пришла в твою голову идея, чтоб сорвать. Ты ведь... известный народ! Знаю вас, чер
Історія літературного Херсона безпосередньо пов'язана з основними соціокультурними іпостасями міста, яке засновувалося як фортеця й вихід до нових морських шляхів, сприймалося як невідома, загадкова й майже екзотична провінція, слугувало місцем заслання й покарання, утверджувалося як губернський центр, набувало якостей національного осередку на українському півдні, розвивалося як навчальна й освітня інфраструктура, ставало омріяною духовною і художньою оазою, формувалося як джерело творчості і творчого розвитку.
Проблема „письменники й Херсон” досить давно цікавить дослідників, що мешкають на терені Таврійського краю. Численні публікації й матеріали з цього ракурсу розпорошені в періодиці (передусім херсонській), бібліографічних покажчиках, енциклопедичних виданнях тощо. Усе нагальніше відчутна потреба у тому, щоб окреслити – хоча б у загальних рисах – систематизований хронопис літературного Херсона, який міг би стати основою для подальших студій і поглиблення цієї проблеми.
Огляд й аналіз зібраних (і ще далеко не повних) матеріалів дає підстави стверджувати, що Херсон посів місце важливої, складної та суперечливої „ніші” в житті й творчому розвитку, художніх досягненнях значної кількості письменників, що вони репрезентують різні національні культури. Херсон і Херсонщина були місцем не тільки полікультурним, але й поліписьменницьким, хоча це (поліписьменницьке єство міста) складалося поступово і досить драматично.
З Херсоном перепліталися долі багатьох діячів літератури – письменників скромного й непересічного хисту, тих, хто увійшли до історії художнього слова, відігравали важливу чи визначну роль у літературному процесі, й тих, хто рідко згадується або й узагалі забуті літературознавцями. З історією Херсона перепліталися життєві й творчі шляхи письменників різного художнього масштабу й значення, проте усі вони рівні в тому, що своїми долями „виписували” літературну культуру міста, своїми творами акцентували й змальовували його образний колорит.
У цьому дослідженні відзначені й репрезентовані постаті, які, по-перше, народилися у Херсоні, а по-друге, своїм перебуванням увиразнили й збагатили літературну історію міста. Отже, провідними є аспекти „Херсон як батьківщина письменників”, „родзинки” літературно-художньої минувшини міста” й „Херсон у життєтворчості представників різних національних літератур”.
<…>
У процесі роботи над проблемою „письменники й Херсон” неодноразово поставало питання: хто був першим письменником, який народився у Херсоні? Від кого бере свій початок самобутній літературний Херсон? Хто поклав традицію письменницького Херсона? На це питання нині навряд чи є однозначна відповідь, бо не так багато інформації кінця XVIII – початку XIX століття ще відомо або до нас дійшло.
Проте з упевненістю можна говорити, що одним з перших письменників, який народився у Херсоні, став поет і публіцист Олександр Баласогло. За старим стилем він побачив світ 23 жовтня, за новим – 4 листопада 1813 року, через тридцять п’ять років після заснування міста.
Через базарную площадь идет полицейский надзиратель Очумелов в повой шинели и с узелком в руке. За ним шагает рыжий городовой с решетом, доверху наполненным конфискованным крыжовником. Кругом тишина... На площади ни души... Открытые двери лавок и кабаков глядят на свет божий уныло, как голодные пасти; около них нет даже нищих.
- Так ты кусаться, окаянная? - слышит вдруг Очумелов. - Ребята, не пущай ее! Нынче не велено кусаться! Держи! А... а!
Слышен собачий визг. Очумелов глядит в сторону и видит: из дровяного склада купца Пичугина, прыгая на трех ногах и оглядываясь, бежит собака. За ней гонится человек в ситцевой крахмальной рубахе и расстегнутой жилетке. Он бежит за ней и, подавшись туловищем вперед, падает на землю и хватает собаку за задние лапы. Слышен вторично собачий визг и крик: "Не пущай!" Из лавок высовываются сонные физиономии, и скоро около дровяного склада, словно из земли выросши, собирается толпа.
- Никак беспорядок, ваше благородие!.. - говорит городовой.
Очумелов делает полуоборот налево и шагает к сборищу. Около самых ворот склада, видит он, стоит вышеписанный человек в расстегнутой жилетке и, подняв вверх правую руку, показывает толпе окровавленный палец. На полупьяном лице его как бы написано: "Ужо я сорву с тебя, шельма!", да и самый палец имеет вид знамения победы. В этом человеке Очумелов узнает золотых дел мастера Хрюкина. В центре толпы, растопырив передние йоги и дрожа всем телом, сидит на земле сам виновник скандала - белый борзой щенок с острой мордой и желтым пятном на спине. В слезящихся глазах его выражение тоски и ужаса.
- По какому это случаю тут? - спрашивает Очумелов, врезываясь в толпу. - Почему тут? Это ты зачем палец?.. Кто кричал?
- Иду я, ваше благородие, никого не трогаю... - начинает Хрюкин, кашляя в кулак. - Насчет дров с Митрий Митричем, - и вдруг эта подлая ни с того ни с сего за палец... Вы меня извините, я человек, который работающий... Работа у меня мелкая. Пущай мне заплатят, потому - я этим пальцем, может, неделю не пошевельну... Этого, ваше благородие, и в законе нет, чтоб от твари терпеть... Ежели каждый будет кусаться, то лучше и не жить на свете...
- Гм!.. Хорошо... - говорит Очумелов строго, кашляя и шевеля бровями. - Хорошо... Чья собака? Я этого так не оставлю. Я покажу вам, как собак распускать! Пора обратить внимание на подобных господ, не желающих подчиняться постановлениям! Как оштрафуют его, мерзавца, так он узнает у меня, что значит собака и прочий бродячий скот! Я ему покажу кузькину мать!.. Елдырин, - обращается надзиратель к городовому, - узнай, чья это собака, и составляй протокол! А собаку истребить надо. Не медля! Она наверное бешеная... Чья это собака, спрашиваю?
- Это, кажись, генерала Жигалова! - говорит кто-то из толпы.
- Генерала Жигалова? Гм!.. Сними-ка, Елдырин, с меня пальто... Ужас, как жарко! Должно полагать, перед дождем... Одного только я не понимаю: как она могла тебя укусить? - обращается Очумелов к Хрюкину. - Нешто она достанет до пальца? Она маленькая, а ты ведь вон какой здоровила! Ты, должно быть, расковырял палец гвоздиком, а потом и пришла в твою голову идея, чтоб сорвать. Ты ведь... известный народ! Знаю вас, чер