Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.
Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за до до ворожіння.
Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.
Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів.
Композиція:
Експозиція: «По діброві вітер виє…».
Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..».
Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!».
Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть».
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. Вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. Ця людина вміє творити. Не важливо, що. Але те, що вона робить, завжди естетично виразне. Вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.Як стати справжньою людиною? Це багато в чому залежить від нас самих. І кожен це знає і прагне розібратися в собі, зрозуміти себе, пізнати свій внутрішній світ. Для цього ми весь час намагаємося порівняти себе з оточуючими, зіставити особисте життя із суспільним, свій інтерес до навколишнього світу з його інтересом до себе, щоб відповісти на найголовніші запитання: який я? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі?Народна мудрість говорить:"Щоб справжньою людиною стати, треба добре працювати".Отже, пряця-це першооснова людського життя, яка створила людину.А тому, без праці немає справжньої людини.
Рід літератури: ліро-епос.
Жанр: балада.
Тема: відображення трагічного кохання молодої дівчини.
Мотиви балади: оспівування невмирущості справжнього кохання; уславлення вірності в коханні; співчуття до молодої дівчини, розлученої з коханим; засудження зневіри та звертання за до до ворожіння.
Ідея: невмирущість справжнього кохання та вірності.
Проблематика: кохання та розлука, батьки і діти, вірність та зрада, добро і зло, задоволення та страждання, щирість в почуттях та відсутність почуттів.
Композиція:
Експозиція: «По діброві вітер виє…».
Зав’язка: «Полюбила чорнобрива козака дівчина..».
Розвиток дії: «Любилася, кохалася, а серденько мліло..», «минув і рік, минув другий козака немає…», «мати хоче дати за старого заміж», «пішла вночі до ворожки», «тяжко мені, тяжко!».
Кульмінація: «Випий трошки сього зілля все лихо загоїть».
Розв'язка: «Взяла зілля, поклонилась», «Вмилась, напилася, Тихо усміхнулась.
Вдруге, втретє напилася І не оглянулась», «Отак тая чорнобрива плакала, співала... І на диво серед поля тополею стала».
Образи-символи балади.
Вітер (життєві обставини), поле (земля-матір), море (прірва, душевний неспокій), билина (одинокість), тополя край дороги (дівочі страждання через розлуку), дорога (життєвий шлях), могила (вічність), верба (родинне вогнище), соловейко (співець добра), калина (дівоча врода), долина (невизначеність), голубка (закохана дівчина), голубка та голуб (любовна пара), треті півні (передвісники біди), зілля (смерть і відродження), місяць (світло в пітьмі), рушник (захист), лебедонька (вірність), могила (вічність), криниця (життя), вода (початок і кінець, очищення), сльози (печаль), пісня (душа).
Художні засоби.
Епітети: стан високий; лист широкий; море широке; марне зеленіє; викохав тонку, гнучку; тихо усміхнулась, по синьому морю, серце-тополенько, щиру правду.
Постійні епітети: чорнобрива дівчина, біле личко, карі оченята, милий чорнобривий.
Персоніфікація: «вітер виє, гуляє, … гне», «серце ниє», «само серце знає», «серденько знає,… мліло,… б'ється», «чуло серце недоленьку, сказати не вміло, не сказало…», «стане місяць серед неба».
Метафора: «личко червоніє», «до полудня, та й зав'яне, брови полиняють», «сиротою білим світом нудить», «сохне вона», «чорнобрива сохла», «без милого скрізь могила», «душу згубити», «дівувала», «зілля лихо загоїть», «лихо знаю», «все піде в воду», «рости … до самої хмари», «літа трачу», «хоче мене мати в землю заховати», «торішню вроду», «зілля все лихо загоїть».
Порівняння: «поле, як те море», «одна, як сирота», «воркує, як голубка без голуба», «батько, мати як чужії люди», «сонце світить — як ворог сміється», «Сохне вона, як квіточка», «Легше… в труні лежать, ніж його побачить», «Пішла стара, мов каламар», «За перший раз, як за той рік», «Полетіла, мов на крилах».
Повтори (тавтологія): «одна, одна», «любилася, кохалася», «Минув і рік, минув другий», «Позаторік знала, позаторік і зіллячка», «Серед степу пала, Пала …», «Плавай, плавай …», «Рости, рости…», «Все вгору та вгору», «До схід сонця, ранісінько»
Повтори (анафора, єдинопочаток): «Полюбила …», «Якби знала…», «Не співає…», «Скажи …»
Повтори (рефрен, приспів): «Плавай, плавай, лебедонько! По синьому морю», «По діброві вітер виє, Гуляє по полю, Край дороги гне тополю До самого долу».
Повтори (епіфора, єдинозакінчення): «…Вмилась, напилася, … Вдруге, втретє напилася».
Риторичний оклик: «Одна, одна, як сирота На чужині, гине!», «Край світа полину!», «Бабусенько, голубонько!», «Тяжко мені, тяжко!», «Ні! Вже не вернуся!», «Мамо моя!», «Доле моя!»,
Риторичне звертання: «Плавай, плавай, лебедонько!», «Рости, рости, тополенько!», «Скажи йому, моє серце!», «Боже милий, Боже!..», «Подивися., тополенько!», «Рости ж, серце-тополенько, Все вгору та вгору».
Риторичне запитання: «Хто ж викохав тонку, гнучку В степу погибати?», «Чи довго їй одинокій на сім світі жити?..», «Вийшла з хати — чи йти, чи ні?..», «А хто ж її головоньку Буде доглядати?», «Хто догляне, розпитає, На старість
Пестливі слова: серденько, личко, козаченько, раденькі, недоленьку, бабусенько, голубонько, лебедонько, тополенько, головоньку, ранісінько
Антитеза (протиставлення): «День і ніч воркує», «чи діжду я, чи не діжду пари», «По тім боці — моя доля, По сім боці — горе»
Контраст (антонімічні пари): «Полюбила — не спинила: Пішов — та й загинув...», «воркує,…а ніхто не чує...», «Нехай попи заспівають, а дружки заплачуть», «біжи якомога; Що б там не кричало, Не оглянься, поки станеш», «милий чорнобривий Співає, гуляє, А я плачу», «плакала, співала».
Метаморфоза: «Отак тая чорнобрива …серед поля Тополею стала».
Объяснение:
Справжня людина – це, мабуть, чуйна і обачна людина, яка вміє бачити прекрасне і робити добро. Вона не прагне виділятися, хоча в душі знає, що чимось не така, як всі звичайні люди. Ця людина вміє творити. Не важливо, що. Але те, що вона робить, завжди естетично виразне. Вона цінує друзів, поважає старших і вірить у щастя.Як стати справжньою людиною? Це багато в чому залежить від нас самих. І кожен це знає і прагне розібратися в собі, зрозуміти себе, пізнати свій внутрішній світ. Для цього ми весь час намагаємося порівняти себе з оточуючими, зіставити особисте життя із суспільним, свій інтерес до навколишнього світу з його інтересом до себе, щоб відповісти на найголовніші запитання: який я? Як і для чого я живу? Чи все я відкрив у собі?Народна мудрість говорить:"Щоб справжньою людиною стати, треба добре працювати".Отже, пряця-це першооснова людського життя, яка створила людину.А тому, без праці немає справжньої людини.
Объяснение: