Славкові Беркуті часом доводиться нелегко: починає дивно поводитися його друг Юлько, несподівано для себе й оточуючих він програє змагання із фехтування, хтось паплюжить його ім’я, через що його навіть хочуть вигнати зі школи… Та ці проблеми він намагається вирішувати з гордо піднятою головою, як дорослий. І хоча йому не вірять, він не хитрує, не викручується. Славко говорить правду і стоїть на своєму, хай навіть його виженуть – однаково! Однокласники також його підтримують, і це викликає захоплення – все-таки, «дитяча держава» є сильною і має право на власну думку!
Вадимові, талановитому хлопцеві, який вміє чудово різьбити на дереві, подеколи також доводиться нелегко. Серйозно хворіє мама, а батько починає пити, бо не може вирішити проблем, що на нього звалилися. Цікаво, що в даному випадку хлопчик-підліток поводиться виваженіше та більш по-дорослому, аніж його батько, хоча, здавалося б, мало бути навпаки. Цей хлопець має неабияку силу волі – він шукає, де можна заробити грошей, щоб вчасно прооперували його маму. І таки знаходить порятунок для неї – несподіваний, але єдино можливий у даному випадку…
Не менш важливими в обох книгах є другорядні персонажі – і дівчата, і хлопці. Усі вони різні – належать до різних ів суспільства, мають свої захоплення, особливості характеру. Але життя зіштовхує їх, і вони починають взаємодіяти, що призводить до різних, часом несподіваних наслідків. Та все одно, тішить те, що автори зображують у своїх творах порядних, чесних, веселих і чуйних дітей. Дітей, які, незважаючи на несприятливі обставини, не полишають своїх мрій, із розумінням ставляться до батьків, цінують дружбу. Дітей, яким іноді хочеться учепитися за своє дитинство, бо майбутнє із його проблемами й відповідальністю так лякає… Хоча межа між теперішнім і майбутнім така тонка, що й не відчуєш, як за одну мить станеш дорослим.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Славкові Беркуті часом доводиться нелегко: починає дивно поводитися його друг Юлько, несподівано для себе й оточуючих він програє змагання із фехтування, хтось паплюжить його ім’я, через що його навіть хочуть вигнати зі школи… Та ці проблеми він намагається вирішувати з гордо піднятою головою, як дорослий. І хоча йому не вірять, він не хитрує, не викручується. Славко говорить правду і стоїть на своєму, хай навіть його виженуть – однаково! Однокласники також його підтримують, і це викликає захоплення – все-таки, «дитяча держава» є сильною і має право на власну думку!
Вадимові, талановитому хлопцеві, який вміє чудово різьбити на дереві, подеколи також доводиться нелегко. Серйозно хворіє мама, а батько починає пити, бо не може вирішити проблем, що на нього звалилися. Цікаво, що в даному випадку хлопчик-підліток поводиться виваженіше та більш по-дорослому, аніж його батько, хоча, здавалося б, мало бути навпаки. Цей хлопець має неабияку силу волі – він шукає, де можна заробити грошей, щоб вчасно прооперували його маму. І таки знаходить порятунок для неї – несподіваний, але єдино можливий у даному випадку…
Не менш важливими в обох книгах є другорядні персонажі – і дівчата, і хлопці. Усі вони різні – належать до різних ів суспільства, мають свої захоплення, особливості характеру. Але життя зіштовхує їх, і вони починають взаємодіяти, що призводить до різних, часом несподіваних наслідків. Та все одно, тішить те, що автори зображують у своїх творах порядних, чесних, веселих і чуйних дітей. Дітей, які, незважаючи на несприятливі обставини, не полишають своїх мрій, із розумінням ставляться до батьків, цінують дружбу. Дітей, яким іноді хочеться учепитися за своє дитинство, бо майбутнє із його проблемами й відповідальністю так лякає… Хоча межа між теперішнім і майбутнім така тонка, що й не відчуєш, як за одну мить станеш дорослим.
Цикл «В казематі», написаний навесні 1847 в умовах ув'язнення і допитів у Петербурзі, відзначається глибоким ідейним змістом і високою художньою майстерністю. Він відкриває один з найтяжчих періодів у житті і творчості Шевченка, період арешту й заслання (1847 — 1857). Чекаючи в тюрмі вироку, поет боліє не за себе, за свою долю, його хвилює доля «окраденої» й замученої московським пануванням України. З потрясаючою силою виявлена любов до України зокрема в поезіях «Мені однаково», «В неволі тяжко» та «Чи ми ще зійдемося знову», що завершується словами:
Свою Україну любіть.
Любіть її… во врем'я люте,
В остатню, тяжкую мінуту
За неї Господа моліть!