" Дорогою ціною "- дівчина так кохала свого хлопця, , що навіть збігла з ним від панщини , відрізала свої чорні гарні коси . та навіть померла тоді коли рятувала його , а також постій піклувалася про нього ! " Роксолана " - тут йдеться більш про чоловіче кохання як Султан покохав рабиню своєї жінки Настю ! Як він ій все дозволяє ( навіть поїхати на гору Афон т.к туди тільки чоловікам було можно), як він все життя слухав її та робив що каже вона не дивлячись що він був султан вона керувала державою ! також за свого кохання до Насті він розпустив гарем !
Докія зростила й виховала гарну доньку, якій пора виходити заміж. І раніше мати ніколи не мала спокою, бо боялася за свої грунти, які «пияк і марнотратник» Василь міг «пустити в пляшку». Од вічної туги її «гарне колись обличчя постарілося передчасно», «між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувались ніколи», а біля «уст зарисувалася глибока лінія болю» (II, 9). Журба, що гнула До-кію додолу, поступово обривала струни її душі. Коли зросла Парасинка, турботи матері збільшуються тривогою і за поля, і за майбутню долю дочки, стають «страховищем, що сіпало ненастанно тими струнами, гонило сон у чорних ночах, а в днину проганяло мову й усміх з ЇЇ живих уст» (II, 10).І Докія бачить єдиний вихід, але вже не для себе (зі своїм становищем вона звиклася), а для доньки, у тому, щоб видати її заміж. Сотні разів вона вже перебирала в своїй мудрій голові сільських парубків, але кожен раз усе кінчалося тяжким зітханням. Той, хто міг би підійти Па-расинці, не мав стільки поля, скільки бажала мати. Працьовитий, всіма шанований, добрий хлопець Михайло Іво-нічин мусить ще служити у війську. Чекати його не можна, бо вона, Докія, скоро «замкне очі», а тоді… тоді може статися найгірше — землю Василь пустить у шинок. І Докія всупереч волі доброї Парасинки (і навіть всупереч своїй) думає брати за зятя Тодорику, хоч знає, що він негарний, якийсь «штивний» і з таким великим ротом, що сам собі на вухо може говорити. Зате він «одніський син у батьків, мав землю. Хіба вона любила Василя, коли ставала з ним до шлюбу? Ні. Василь мав гроші і поле і не крав чуже добро». Так і Тодорика. До того ж він працьовитий і дбайливий. Парасинка буде з ним щаслива. Так пряде свою мрію мати, що насамперед думає про збереження грунту і тільки в цьому уявляє майбутнє щастя доньки. Аналогічних ситуацій з творів українських письменників можна навести чимало («Лимерівна» Панаса Мирного, «Украдене щастя» І. Франка тощо).На весіллі Докіїне серце крається з жалю від того, що Тодорика не пара Парасинці, що вона, мати, силоміць «умолила» доньку вийти заміж. І все ж у її міркуваннях про доцільність виходити заміж за Тодорику була своя логіка, підказана, вистраждана власним життям.Уже в тих картинах, де розкриваються життя й прагнення Докії, в картинах, що на перший погляд безпосередньо не зв’язані з розвитком сюжету повісті, становлячи лише ЇЇ експозицію, письменниця на повний голос говорить про ті суперечності селянської душі, що їх зумовило приватновласницьке суспільство.
" Роксолана " - тут йдеться більш про чоловіче кохання як Султан покохав рабиню своєї жінки Настю ! Як він ій все дозволяє ( навіть поїхати на гору Афон т.к туди тільки чоловікам було можно), як він все життя слухав її та робив що каже вона не дивлячись що він був султан вона керувала державою ! також за свого кохання до Насті він розпустив гарем !