Добрий день, мій друже Томе! Хоча ти мене і не знаєш, але я твоя знайома. Я з захопленням прочитала про тебе книгу, яку написав твій творець – відомий американський письменник Марк Твен. «Пригоди Гекльберрі Фінна» мені дуже сподобалися і я хотіла б жити по сусідству з тобою і стати твоєю товаришкою. Я знаю, що товаришів у тебе і без мене було багато, але я б навчила тебе сучасним розвагам, а якщо б ти погодився, взяла б тебе у похід, бо цього року ми плануємо поїхати туристським табором до Криму. Крим – це такий гарний острів на півдні нашої країни. Там дуже красиві місця і я впевнена, що тобі б ця подорож дуже сподобалась. Ти й так більшість часу проводив на вулиці, тому для тебе ця подорож не склала б ніяких труднощів. І якби ти був разом з нами, я впевнена, що нам не довелося б ні хвилини нудьгувати.Я не маю сумніву, що я знайшла б з тобою спільну мову, бо коли я читала книгу про тебе, я знаходила у себе багато рис, спільних з твоїми. Я хоч і вчусь непогано, та для мене, як і для тебе, понеділок – це самий неприємний у тижні день. «У понеділок зранку Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним по понеділках, бо цього дня починається тиждень нових страждань у школі». Мені, як і тобі, у п’ятницю не хочеться розлучатися зі школою, а в понеділок зранку вже не хочеться туди іти. Та дивлячись на тебе, я навчилась все робити з легкістю і самі неприємні справи тепер у мене вирішуються дуже швидко і не приносять мені неприємностей. Добре, що «Пригоди Гекльберрі Фінна» – це моя улюблена книга.Ти, Томе, сміливий і добрий, бо ти нікому не робив зла. Ти вмів знаходити справжніх товаришів. Прикладом цього може бути Гек, який був із родини алкоголіка і дружити з ним нікому з дітей не дозволяли. Але ти побачив в ньому гарну людину і дружив з ним попри заборону. А ще мені подобається, що у тебе завжди є власна думка і ти не боїшся її висловлювати. Я б дуже хотіла, щоб у мене були такі ж добрі, веселі і сміливі друзі, як ти, Томе, та твій приятель Гек.Якщо ти зможеш приїхати, то цього літа я за тебе до себе в гості. Якщо не зможеш приїхати влітку, приїжджай взимку. В зимову пору у нас теж дуже красиво і цікаво. В центрі нашого міста буде стояти красива новорічна ялинка, а протягом двох неділь після нового року можна побувати на багатьох різноманітних святкуваннях, виставках та ярмарках. Я гарантую, що нудьгувати нам не доведеться.З нетерпінням чекаю від тебе листа!Твоя подруга….
"Ніколи великі перемоги не приходять легко. Усіх їх треба здобувати кров'ю, сльозами, потом і пройти через великі муки й труднощі", - сказав Василь Вірастюк на зустрічі в школі села Білки Іршавського району з нагоди представлення виданої львівським "Видавництвом Старого Лева" книги Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу".
Присвячена уродженцю Білок, найсильнішому чоловікові ХХ століття, засновникові закарпатської школи силових мистецтв Іванові Фірцаку, книга стала першою в серії "Українська сила", що її Василь Вірастюк (який у жовтні вдруге підтвердив свій титул найсильнішої людини планети) узяв під свій патронат спільно з мережею АЗС "ОККО".
Іван Фірцак у 20 років покинув рідні Білки й у пошуках заробітків вирушив до Праги. Тоді він ще не знав, що йому судилося стати "найбільшим силачем століття" (як писала про нього американська преса), чемпіоном Чехословаччини зі штанги та боротьби, чемпіоном Європи з культуризму. Не знав, що йому аплодуватимуть у 64 країнах світу, що сама англійська королева вручатиме йому пояс, манжети та шолом, оздоблені золотом та діамантами, що люди назвуть його Іваном Силою.
У Празі спочатку знайшов роботу вантажника, і тільки згодом став артистом цирку, якому віддав 18 років життя. Історія береже випадок, як, на прохання королеви Британії, Іван Фірцак у ринзі помірявся силою із чемпіоном-суперважковаговиком Джоном Джексоном, для якого цей бій закінчився дуже сумно: точним ударом - аж тріснула рукавиця - Фірцак проламав боксерові грудну клітку. Не переживши поразки, Джон Джексон викинувся з вікна багатоповерхівки. Приятелі покійного чемпіона вирішили помститися - камінням розтовкли українцеві голову. Однак Фірцак вижив. Частину враженої кістки на його голові лікарі замінили на золоту пластину. Пластину з часом треба було міняти. Однак Іван Фірцак одного дня вирішив повернутися на батьківщину, тож утратив можливість коли-небудь це зробити, адже за часів СРСР про операцію за кордоном не було й мови. Відтак у 71 рік через нагальну необхідність такої операції Івана Фірцака не стало.
На сільському цвинтарі Білків - скромний пам'ятник, під яким силач спочиває поруч із дружиною - чешкою, повітряною гімнасткою Руженою Зікл (з якою нажив вісім дітей і яка пережила чоловіка на п'ять років) і братом Петром. Багатьом не дає спокою питання: чому цей чоловік, який мав великий талант, можливості, гроші й міг обирати, де йому оселитися, все ж наприкінці 1930-х повернувся на свою малу батьківщину, тим самим прирікши себе не лише на напівзабуття (його виступи відтоді обмежувалися сільськими клубами та площами), злиденне існування, а й на смерть. Відповіді немає. Можливо, Іван Сила і в страшному сні не міг передбачити, яка доля приготовлена його народу. А можливо, словами Лесі Українки: "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий і коханий"...
"Донедавна багато хто з нас, - говорив на презентації книжки представник АЗС "ОККО" Олесь Пограничний, - соромився своєї малої і великої батьківщини. Але правда в тому, що навіть кожна мала батьківщина має чим пишатися, не кажучи вже про велику". "Українці - нація сильних, - акцентувала головний редактор "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка. - І сильними ми стаємо тоді, коли гуртуємся навколо доброї справи".
Добра справа у цьому випадку - це активізація уваги до пам'яті про людину, яка ще чекає на належне пошанування. Це дитяча книжечка, яку надумав на основі документальної книги "Кротон" молодий закарпатський літератор і починаючи з якої "Видавництво Старого Лева" започаткувало нову серію "Українська сила" (про людей не лише фізичної сили, а й сили духу). Це пам'ятник Іванові Фірцаку, про який дієво мріє його молодий шанувальник, місцевий скульптор Микола Глеба, старанно витесуючи із каменя улюбленого
героя. До речі, на прохання художника Василь Вірастюк дозволив сфотографувати власний оголений торс, аби обриси фігури Івана Сили стали реальнішими. Це, зрештою, пам'ять...
"Я діда пам'ятаю дуже добре, - ділився з "Газетою" онук легендарного силача, нині львів'янин Іван Фірцак (до речі, екс-чемпіон України з боксу, син якого - Олександр - віце-чемпіон України з боксу 1996 року). - Бувало, розважав нас тим, що на витягнутих руках тримав 30-літрові чавунні бідони з молоком, гнув рейки, зубами витягував забиті в дошки цвяхи. Нас, дітлахів, любив, балував цукерками". "Про нього ніхто злого слова в селі не сказав, - згадувала Ганна Панюта (яка нині мешкає в колишньому будинку Фірцака), коли
кореспондентка "Газети" разом із двома тележурналістами на до історичної хати. - Добрий чоловік був, не цурався ні людей, ані Бога. І веселий - готовий щось утнути, насмішити". "Еге ж, - приєднується до розмови колишній сусід силача Олександр Білинець. - Добрий сусід був. Находився світами, а не зазнався. Хазяїном був. Любив дітей. Часто збирав їх докупи та починав молитов навчати. Не всі хотіли слухатися, то ставав суворим, але суворість швидко минала".
"Ніколи великі перемоги не приходять легко. Усіх їх треба здобувати кров'ю, сльозами, потом і пройти через великі муки й труднощі", - сказав Василь Вірастюк на зустрічі в школі села Білки Іршавського району з нагоди представлення виданої львівським "Видавництвом Старого Лева" книги Олександра Гавроша "Неймовірні пригоди Івана Сили, найдужчої людини світу".
Присвячена уродженцю Білок, найсильнішому чоловікові ХХ століття, засновникові закарпатської школи силових мистецтв Іванові Фірцаку, книга стала першою в серії "Українська сила", що її Василь Вірастюк (який у жовтні вдруге підтвердив свій титул найсильнішої людини планети) узяв під свій патронат спільно з мережею АЗС "ОККО".
Іван Фірцак у 20 років покинув рідні Білки й у пошуках заробітків вирушив до Праги. Тоді він ще не знав, що йому судилося стати "найбільшим силачем століття" (як писала про нього американська преса), чемпіоном Чехословаччини зі штанги та боротьби, чемпіоном Європи з культуризму. Не знав, що йому аплодуватимуть у 64 країнах світу, що сама англійська королева вручатиме йому пояс, манжети та шолом, оздоблені золотом та діамантами, що люди назвуть його Іваном Силою.
У Празі спочатку знайшов роботу вантажника, і тільки згодом став артистом цирку, якому віддав 18 років життя. Історія береже випадок, як, на прохання королеви Британії, Іван Фірцак у ринзі помірявся силою із чемпіоном-суперважковаговиком Джоном Джексоном, для якого цей бій закінчився дуже сумно: точним ударом - аж тріснула рукавиця - Фірцак проламав боксерові грудну клітку. Не переживши поразки, Джон Джексон викинувся з вікна багатоповерхівки. Приятелі покійного чемпіона вирішили помститися - камінням розтовкли українцеві голову. Однак Фірцак вижив. Частину враженої кістки на його голові лікарі замінили на золоту пластину. Пластину з часом треба було міняти. Однак Іван Фірцак одного дня вирішив повернутися на батьківщину, тож утратив можливість коли-небудь це зробити, адже за часів СРСР про операцію за кордоном не було й мови. Відтак у 71 рік через нагальну необхідність такої операції Івана Фірцака не стало.
На сільському цвинтарі Білків - скромний пам'ятник, під яким силач спочиває поруч із дружиною - чешкою, повітряною гімнасткою Руженою Зікл (з якою нажив вісім дітей і яка пережила чоловіка на п'ять років) і братом Петром. Багатьом не дає спокою питання: чому цей чоловік, який мав великий талант, можливості, гроші й міг обирати, де йому оселитися, все ж наприкінці 1930-х повернувся на свою малу батьківщину, тим самим прирікши себе не лише на напівзабуття (його виступи відтоді обмежувалися сільськими клубами та площами), злиденне існування, а й на смерть. Відповіді немає. Можливо, Іван Сила і в страшному сні не міг передбачити, яка доля приготовлена його народу. А можливо, словами Лесі Українки: "Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий і коханий"...
"Донедавна багато хто з нас, - говорив на презентації книжки представник АЗС "ОККО" Олесь Пограничний, - соромився своєї малої і великої батьківщини. Але правда в тому, що навіть кожна мала батьківщина має чим пишатися, не кажучи вже про велику". "Українці - нація сильних, - акцентувала головний редактор "Видавництва Старого Лева" Мар'яна Савка. - І сильними ми стаємо тоді, коли гуртуємся навколо доброї справи".
Добра справа у цьому випадку - це активізація уваги до пам'яті про людину, яка ще чекає на належне пошанування. Це дитяча книжечка, яку надумав на основі документальної книги "Кротон" молодий закарпатський літератор і починаючи з якої "Видавництво Старого Лева" започаткувало нову серію "Українська сила" (про людей не лише фізичної сили, а й сили духу). Це пам'ятник Іванові Фірцаку, про який дієво мріє його молодий шанувальник, місцевий скульптор Микола Глеба, старанно витесуючи із каменя улюбленого
героя. До речі, на прохання художника Василь Вірастюк дозволив сфотографувати власний оголений торс, аби обриси фігури Івана Сили стали реальнішими. Це, зрештою, пам'ять...
"Я діда пам'ятаю дуже добре, - ділився з "Газетою" онук легендарного силача, нині львів'янин Іван Фірцак (до речі, екс-чемпіон України з боксу, син якого - Олександр - віце-чемпіон України з боксу 1996 року). - Бувало, розважав нас тим, що на витягнутих руках тримав 30-літрові чавунні бідони з молоком, гнув рейки, зубами витягував забиті в дошки цвяхи. Нас, дітлахів, любив, балував цукерками". "Про нього ніхто злого слова в селі не сказав, - згадувала Ганна Панюта (яка нині мешкає в колишньому будинку Фірцака), коли
кореспондентка "Газети" разом із двома тележурналістами на до історичної хати. - Добрий чоловік був, не цурався ні людей, ані Бога. І веселий - готовий щось утнути, насмішити". "Еге ж, - приєднується до розмови колишній сусід силача Олександр Білинець. - Добрий сусід був. Находився світами, а не зазнався. Хазяїном був. Любив дітей. Часто збирав їх докупи та починав молитов навчати. Не всі хотіли слухатися, то ставав суворим, але суворість швидко минала".