I день не день, i йде не йде, А лiта стрiлою Пролiтають, забирають Все добре з собою. Окрадають добрi думи, О холодний камiнь Розбивають серце наше I спiвають амiнь, Амiнь всьому веселому Од нинi до вiка. I кидають на розпуттi Слiпого калiку. Невеликiї три лiта Марно пролетiли... А багато в моїй хатi Лиха наробили. Опустошили убоге Моє серце тихе, Погасили усе добре, Запалили лихо, Висушили чадом-димом Тiї добрi сльози, Що лилися з Катрусею В московськiй дорозi; Що молились з козаками В турецькiй неволi I Оксану, мою зорю, Мою добру долю, Що день божий умивали... Поки не пiдкрались Злiї лiта та все теє Заразом украли. Жаль i батька, жаль i матiр, I вiрну дружину, Молодую, веселую, Класти в домовину, - Жаль великий, брати мої! Тяжко годувати Малих дiток неумитих В нетопленiй хатi! Тяжке лихо, та не таке, Як тому дурному, Що полюбить, побереться, А вона другому За три шаги продається Та з його й смiється. От де лихо! От де серце Разом розiрветься! Отаке-то злеє лихо Й зо мною спiткалось: Сердце люди полюбило I в людях кохалось, I вони його вiтали, Гралися, хвалили... А лiта тихенько крались I сльози сушили, Сльози щирої любовi, I я прозрiвати Став потроху... Доглядаюсь, - Бодай не казати! Кругом мене, де не гляну, Не люди, а змiї... I засохли мої сльози, Сльози молодiї. I тепер я розбитеє Серце ядом гою - I не плачу, й не спiваю, А вию совою. Отаке-то! Що хочете, То те i робiте; Чи голосно зневажайте, Чи нишком хвалiте Мої думи, - однаково Не вернуться знову Лiта мої молодiї, Веселеє слово. Не вернеться... I я серцем До вас не вернуся. I не знаю, де дiнуся, Де я пригорнуся, I з ким буду розмовляти, Кого розважати, I перед ким мої думи Буду сповiдати? Думи мої! Лiта мої, Тяжкiї три лiта! До кого ви прихилитесь, Мої злiї дiти? Не хилiтесь нi до кого, Ляжте дома спати... А я пiду четвертий год Новий зустрiчати. Добридень же, новий годе, В торiшнiй свитинi! Що ти несеш в Україну В латанiй торбинi? "Благоденствiє, указом Новеньким повите". Iди ж здоров, та не забудь Злидням поклонитись.
