Напишіть стислий зміст думи «сокіл і соколя»
у неділю барзе рано-пораненьку
налетіли соколи з чужої далекої сторони,
да сіли-упали в лісі на преудобному дереві на орісі,
да звили собі гніздо шарлатноє,
знесли яйце жемчужноє,
да і сплодили собі дитя —
бездольноє, безродноє соколя.
як полетів ясен сокіл у чистеє поле
живності доставати;
ой да живності не достав,
а соколя своє, бездольне, безродне дитя, утеряв.
то сокіл прилітає —
аж його соколяти немає.
то сокіл літає та орла питає:
«орле-брате, чи не бачив ти мого соколяти,
безродного, бездольного дитяти?
чи його сильні дощі затопили,
чи буйні вітри заносили?
«соколе-брате, твого соколяти
ні сильні дощі не затопили,
ні буйні вітри не заносили:
а йшли стрільці-булахівці,
та й набачили твоє гніздо шарлатноє,
та взяли твоє соколя, бездольне, безродне дитя,
та у срібні пута запутали,
жемчужжю очі завішали,
та понесли у город, у цари город
до івана богословця.
а іван богословець по ринку ходить,
твоє соколя безродне, бездольне на руці носить.
та якби ти, соколе-брате, добре дбав,
та над город, над царигород налітав, та на валу сідав,
та якби ти жалібно квилив і проквиляв,
щоб твоє соколя зачувало
та смутно ся мало, і головку склоняло,
і крилечка опускало.
ой то чи не мог би іван богословець
великого милосердій мати:
чи не звелів би він з його ніг
срібних путів познімати,
коло очей жемчужі позбирати;
та чи не звелів би він його на вал виношати? »
так сокіл добре дбав,
і на город царигород налітав,
і на валу сідав, жалібно квилив-проквиляв,
то соколя зачувало,
смутно ся мало,
головку склоняло і крилечка опускало.
ей, тож-то він, іван богословець,
велике милосердіє мав,
срібні пута з ніг познімав
і жемчуж коло очей познімав
та й звелів його на вал виношати:
«то як буде воно утікати,
так я велю його взнов забирати
та до мене приношати! »
а сокіл налітав, та на крила взяв,
та на високу висоту-гору підношав:
«ей, соколя моє, бездольне, безродне!
лучче ми будем по полю літати
та собі живності доставати,
аніж у тяжкій неволі у панів проживати.
ей, тож-то у панів єсть що пить і їсти,
та тільки не вілен світ по світу походити»
ей, як то б’ється птиця об птиці,
а родина об родині,
ей, то так-то б’ється отець і мати
об своїй кревній дитині.
дай, боже, на здоров’є на многі літа
всім православним християнам,
на многі літа,
до кінця віка!
Климко рано став дорослим не лише від болю й страху, а й від почуття відповідальності – і за себе, і за інших, завдяки товариській солідарності, яка за окупації виявляється зовсім не так, як у мирних дитячих заняттях.
Він міг, наприклад, „пересидіти” окупацію у своєму закутку (з до друзів пристосованому до життя службовому при шахтному приміщенні), куди німці й не зазирали, і від голоду йому б земляки вмерти не дали б. Але могла загинути новонароджена донечка Наталі Миколаївни, бо в матері пропало молоко, - і Климко не став дожидати, що хтось – ну, хоча б дід Зульфата – рятував її.
Саме рішення Климка заради цього пуститися в таку небезпечну дорогу – вже є подвигом. Але він про таке й не думає. Кожен крок його по життю, включаючи й останній, - простий і природний, як дихання... В цьому полягае його доброта, чуйность, турбота про рідних. Климко змушений нести на собі тягар усенародного горя, не огрублюючись і не черствіючи душею, сприймає вразливо і болісно переживає будь – який прояв наруги над людиною, виявляє особливу чулість до тих, кому стає неймовірно важко, з усіх сил прагнє до . За цей жест співчуття людині в біді ворог виніс йому нещадний вирок.
Объяснение:
НЕ знаю правильно или нет не поняла вопрос
Объяснен«Винахідниця, яка створила машину часу й приготувала протиотруту від вірусу страху». (Бабуся Клима.)
«…засмага на їхніх обличчях була така густа, що вони стали схожими на кочівників пустелі — берберів». (Тато й мама.)
«…Одного дня звичайнісінький хлопець, життя якого досі було похмурим і буденним, захворів». (Клим Джура.)
«…Один із хлопців — кругловидий, зі смішними, довгими, мов у зайця передніми зубами. А другий, чорнявий, з чорними як смола очима й густими насупленими бровами». (Жук і Заєць.)
«…У великому басейні, встеленому водоростями й лататтям, у зручних кріслах сиділи дивовижні створіння». (Синьоморди.)
«Він завжди понад усе любив гроші і владу. Після літніх канікул він не вилазив із салону ігрових автоматів — програвав щодня купу грошей…» (Сашко Смик).
…пані Соломія, як її називають учні й прихильники, змогла поєднати чудодійні сили наших пращурів із найсучаснішими науковими здобутками. І замаскувала свій універсальний прилад у старому “Запорожці”»
: